Чому Яценюк не заступився за Власенко.

Зразу хочу повідомити: все, що написано нижче вигадане і немає нічого спільного із реаліями нашого повсякденного життя, а прізвища, такі як Власенко, Яценюк, Тимошенко, Ющенко, Пінчук, Ахметов – просто вигадані і ні в якому разі не мають нічого спільного із справжніми власниками таких прізвищ.

Тепер можна починати.

Для того, щоб зрозуміти: Чому Яценюк не заступився за Власенка треба спочатку пригадати історію сходження пана Власенка на круті схили політичного Олімпу.

Все починалось ще в далекому і буремному 2004 році. Так це був рік Великої Помаранчевої Революції. Рік, який подарував нездійсненну надію всьому українському народу. В холодні зимові дні, коли сотні тисяч українців вийшли на вулиці захищати свободу, демократію, і взагалі «робити революцію» пан Власенко теж не залишився осторонь всенародного пориву, щоправда підтримав його в більш теплому місці – в залі засідань Верховного Суду України. Так саме Власенко був одним з тих славнозвісних адвокатів, які відстоювали право українського народу вільно обрати головного пасічника країни. Саме його палкі промови та блиск діамантових запонок справили на суддів Верховного Суду України незабутнє враження і врешті решт призвели до скасування рішень другого туру президентських виборів. Тож Велика Помаранчева Революція відбулась якщо не завдяки виключно зусиллям Власенка, то при наймі багато чим йому завдячувала.

Після Великої Помаранчевої Революції, як і годиться пригадали гасло: «грабь награбленное», яке було є і буде актуальним для будь – якої революції. То ж розпочався «дерибан». Новообраному «головному пасічнику» - Ющенко подальші події видалися нецікавими, або чиясь сильна і водночас тендітна рученька відсторонили його від «дерибану». В усякому разі його все одно більше цікавили проблеми бджільництва, ніж проблеми власного народу. То ж головним диригентом дерибанного оркестру стала принцеса революції Жанна д’Арк – Тимошенко. Першими під роздачу стусанів звичайно потрапили брати-олігархи Пінчуки-Ахметови з вкраденою Криворіжсталлю. І тут знову з’явився Власенко. Щоправда у трохи незвичній іпостасі. Всього за кілька місяців він зумів перефарбуватись із помаранчевого на біло-блакитного адвоката. Блакитного не «голубого» (сподіваюсь). На цей раз Власенко вже захищав інтереси біло-блакитних олігархів Пінчука та Ахметова і сумлінно боровся з помаранчевою прем’єркою Тимошенко. Власне нічого дивного в цьому я не вбачаю, адже за допомогою «зеленних папірців» можна перефарбувати кого завгодно в будь-який колір, вистачило б «зелених папірців».

Далі час спливав, революція, яку так очікували всі трудящієся України врешті-решт пішла … туди куди й годиться, Щоправда потягнула за собою деяких своїх лідерів.

Настав час біло-блакитної контрреволюції. Розпочалася доба біло-голубого терору. Щоправда президента-пасічника це ніяк не торкнулось, можливо тому, що його бджілки нікого не зацікавили, а можливо тому, що були вони були експортовані з країни ексклюзивно-войовничої демократії. В усякому разі Ющенко продовжує на волі опікуватись власними бджілками, бідкаючись лише втратою головної бджолиної матки, яка вирішила повернутись на зоряно-смугасту батьківщину. А от іншим революціонерам поталанило менше. Хтось втік в країни «переможеної демократії», а хтось і за грати потрапив. А як же за гратами обійтись без адвоката? А ніяк. Ось і знову Власенко при справі. Та ще й при якій справі! Захищає найголовнішу, найвідомішу ув’язнену всіх часів і народів, щонайменше тих народів, які проживають на теренах України.

Знову пригадались діаманти. Щоправда де що в іншому сенсі. Десь наприкінці 90-х років був на одному судовому процесі по справі про виселення якоїсь фірми з займаного приміщення. Відповідача представляв старенький дідусь явно адвокатської національності. Він почав палку промову з того, що він є представником «Золотої десятки адвокатів СРСР», далі пригадав соціалістичну справедливість, нагадав усім присутнім про те, що радянський суд самий справедливий суд в світі…Судді вочевидь набридло це вислуховувати, він нечемно перебив мітингуючого адвоката, заявивши, що «Золота десятка адвокатів СРСР» - це ніщо в порівнянні з «Діамантовою десяткою адвокатів України». Відповідач справу програв, його клієнта виселили, але справа не в цьому. Справа в «Діамантовій десятці адвокатів України». Відтоді я про таку не чув, можливо тому, що її просто не існує. Але здається настав час її створити. Уявляєте десь в самому центрі Оболоні чи Троєщини табличка «ДІАМАНТОВА ДЕСЯТКА АДВОКАТІВ УКРАЇНИ». Табличка звичайно виконана власноруч розчином «діамантової зелені» найяскравішим представником адвокатської еліти та палким шанувальником розчину «діамантової зелені».

Вибачте, трохи відійшов від теми: чому отець і благодійник всієї вельмишановної «Батьківщини», який щиро вважає «себя любимого» - лідером всіє об’єднаної опозиції не заступився за «свого». Причин багато, але головних – дві. Перша – не такий він уже і «свій». Друга і головна – не ділиться. Адже пан Власенко шалені гонорари отримує за захист «на громадських засадах» засудженої єкс-прем’єрки Тимошенко, а в кишеню Яценюка нічого не потрапляє. Точніше не в кишеню, а в касу Батьківщини, хоча яка різниця, каса все одно в кишені. Тож чого його захищати? Всі як годиться гроші за мандати «занесли», навіть Табалови а Власенко вирішив «на халяву» по списку проскочити. Не, так «не будеть».

Тож хай тепер лідер «Зеленої діамантової десятки адвокатів України» схудне на кілька мільйонів «зелених» і профінансує свою виборчу компанію в Первомайську. Може й знову отримає мандат на право робити будь що, будь де і в будь який спосіб, як і дозволено депутатам.