Такого решения я еще не видел!
Суд признал недействительным кредитный договор, заключенный 10 лет тому назад. При этом договор уже был выполнен сторонами. Кредит погашен. Ипотека возвращена. Однако Суд восстановил справедливость, и обязал банк вернуть все проценты, полученные по кредитному договору. На минуточку полтора миллиона гривен!
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«_____» «____________» 20___ року
«_____________» районний суд м. «___________»
в складі:
головуючого - судді «______________________»,
при секретарі - «______________________»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
«_______________» (Позивач) до «__________», (Відповідач 1) та ;
громадянин «__________________» (Відповідач 2)
треті особи:
Національний банк України, (Особа 1)
приватний нотаріус «________________» (Особа 2),
про визнання недійсними кредитного договору «№____» від «______________»
укладеного між Відповідач 1 та Відповідач 2.
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного
договору «№____» від «___________________» укладеного між Відповідач 1 та
Відповідач 2. В подальшому Позивачем були змінені позовні вимоги і він просив
визнати недійсним договір іпотеки
«№____» від «_________________» укладений між між Відповідач 1 та
Відповідач 2 та посвідчений Особа 2. Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що
кредитний договір «№____» від «___________________» є недійсним, в зв’язку з
відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії
Національного банку України, яка передбачена пп. «г» п. 4 ст. 5 п. 4 ст.
Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати Відповідач 2 іноземну
валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобовязань за кредитним договором.
Недійсність основного кредитного зобовязання тягне недійсність договору
іпотеки. Також позивач стверджує, що укладення між Відповідач 1 та Відповідач 2
кредитного договору та договору іпотеки призвело до того, що Відповідач 2
порушив зобов’язання прийняті ним на підставі договору займу (позики)
укладеного між Позивач та Відповідач 2 «___________» 20 __ року.
В судовому засіданні представник Позивача позов підтримав та просив його
задовольнити.
Представник Відповідача 1 проти позову заперечував, посилаючись на
законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської
ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу.
Представник Відповідача 1 також заявив, що позов подано неналежним
Позивачем та з пропуском строків для подачі позову, передбачених ст.. 257
Цивільного Кодексу України. Представник Відповідача 1 стверджує, що Позивач не
має ніякого відношення до укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2
кредитного договору та договору іпотеки, оскільки не являється стороною по
жодному з оспорюваним договорів. Також Представник Відповідача 1 заявив, що
обидва договори: кредитний договір
«№____» від «_______________» та договір іпотеки «№____» від «__________________» укладений
між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 припинили свою дію у зв’язку з повним
виконанням Відповідачем 1 та Відповідачем 2 зобов’язань прийнятих за
оспорюваним договорами.
Відповідач 2 в судове засідання представника не направив, в заяві поданій
до початку судового засідання позовні вимоги визнав повністю і просив позов
задовільнити.
Особа 1 (Національний банк України) в судове засідання представника не
направив, в письмових запереченнях проти позову просив розглядати справу за
відсутністю представника та відмовити в позові.
Особа 2 (приватний нотаріус) в судове засідання не з’явилась, про час
розгляду справи повідомлена належним чином, просила розглядати справу за її
відсутності.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі,
вважає, що позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Як встановлено в судовому засіданні, між Відповідач 1 та Відповідач 2
«_____»____________ року укладено договір споживчого кредиту № ____ Згідно п.
1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та
валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобовязується
належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також
сплатити відповідну плату користування кредитом виконати всі інші зобовязання,
які вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2. частини 1 договору
кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних
умовах: розмір кредиту 200 000; валюта кредиту долари США; цільове призначення
кредиту споживчі цілі.
В забезпечення виконання Відповідач 2 своїх зобовязань перед Відповідач 1
за кредитним договором, між Відповідач 1 та Відповідач 2 «___» __________ року було укладено договір
іпотеки № ______, за яким Відповідач 2 в забезпечення виконання зобов’язань
перед Відповідач 1 передав в якості забезпечення виконання кредитних зобовязань
Відповідачу 1 в іпотеку чотирикімнатну квартиру № ____ загальною площею 161,30 кв. м ., що
знаходиться за адресою (___________________________________).
Між Позивачем та Відповідачем 2 «___» __________ року було укладено
договір договору займу (позики). У відповідності до умов вищевказаного договору
Позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1 000 000 гривень строком на
один рік. Відповідач 2 зобов’язувався повернути Позивачу отримані кошти в строк
до «___» __________ року, а в разі неповернення коштів у вищевказаний строк
передати Позивачу у власність чотирикімнатну квартиру № ____ загальною площею 161,30 кв. м ., що
знаходиться за адресою (________________________________). Відповідач 2
прийняті на себе зобов’язання не виконав, кошти лише Позивачу не повернув. Невиконання
прийнятих на себе зобов’язань Відповідач 2 пояснив важки фінансовим становищем
та неможливістю передати Позивачу квартиру, обумовлену в договорі займу
(позики) у зв’язку з тим, що вищевказана квартира передана в іпотеку
Відповідачу 1.
Таким чином Позивач стверджує, що укладення кредитного договору «№____»
від «_______________» та договір іпотеки
«№____» від «__________________» укладених між Відповідачем 1 та
Відповідачем 2 порушило його інтереси. Про існування кредитного договору та
договору іпотеки, укладених між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Позивач
дізнався лише «___» _________року.
Позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір «№____» від
«_______________» та договір іпотеки
«№____» від «__________________» на підставі того, що у відповідачів при
укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія
Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як
засіб платежу при виконанні кредитного договору.
В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії
відповідачі не спростували.
У п. 1.11.1. спірного договору кредиту зазначено, що усі платежі для
повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом
повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на
умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до
приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця
України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і
в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а
також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на
території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на
умовах, встановлених законом.
У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14
«Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою
статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за
номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -
гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній
валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у
випадках і в порядку, встановлених законом (частина другастатті 192 ЦК, частина
третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року
N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює
загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та
передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід
отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.
Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України,
загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і
функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних
операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення
валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства
визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного
контролю».
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться
операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься
іноземна валюта іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських
білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на
території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що
вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають
в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових
(клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських
та інших фінансових установ за межами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає
індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які
підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються
резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період,
необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія
потребується у разі використання іноземної валюти на території України як
засобу платежу.
Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на
вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5
Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються
лише юридичним особам.
Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із
сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною
або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не
передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Разом з цим, у Відповідача 1, а відтак і у Відповідача 2, як встановлено
судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту
індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при
здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.
Відповідач 1надав суду банківську ліцензію № ____ від «_____»_________
року, дозвіл № 191-1 від 08.11.2006 року та додаток до даного дозволу. Однак,
посилання Відповідача на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового
дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як
засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується
наступним.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком
України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території
України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного
банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної
валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або
отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується
лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк
видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з
валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.
Згідно п. 1.7.2. оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу
кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається
однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та
перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці
позичальника.
З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони
погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в
силу його реальності не є укладеним) а саме, подання позичальником кредитної
заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник
просить переказати кредитні кошти.
Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного
кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з
проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту був Відповідач 1
у судовому засіданні не були надані.
Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк
перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму
кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник
(Відповідач2) має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за
відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.
Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок
та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам
індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на
території України як засобу платежу.
Відповідач 2, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як
засіб платежу при виконанні своїх зобовязань за спірним договором кредиту,
вносячи готівкою долари США в касу Відповідача 1.
Так, пунктом 1.5.1. спірного договору кредиту передбачено, що повернення
відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та
строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або
безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим
договором.
Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту
(виконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором) вважається
внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник
вважається таким, що належним чином виконав свої зобовязання перед банком,
використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.
Вказане підтверджується і наданими Відповідачем 1виписками, де в
призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок».
Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків
у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від
12.11.2003, поточний рахунок рахунок, що відкривається банком клієнту на
договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій
за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог
законодавства України.
Згідно банківських виписок, наданих Відповідач , ці виписки здійснюються
з поточного рахунку Відповідач 2 Квитанціями № 12 та № 31, копії яких надані
Позивачем, підтверджується факт внесення готівки також на рахунок Відповідача 2
призначення платежу: «Поповнення поточного рахунку для погашення кредиту».
Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті
кредиту Відповідачем 2 саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в
подальшому Відповідачем 1 цих коштів на будь-які транзитні рахунки не
стосується позичальника, так як його обовязок зі сплати кредиту є виконаним з
моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та
підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки
на поточний рахунок».
Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на
території України, затверджених постановою Правління Національного банку
України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови
використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.
Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть
використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу
у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та
"е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших
податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно
до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження
підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у
зоні, що звільнена від сплати мита та податків.
Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти
та іноземні представництва можуть використовувати на території України
готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним
представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд
(віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в
службові відрядження.
Таким чином, Відповідачу 2 чинним законодавством не було надано права
здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за
спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь
Відповідача 1 шляхом внесення доларів США в касу Відповідача 2.
Посилання Відповідача 1на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного
регулювання і валютного контролю» не передбачається отримання індивідуальної
ліцензії на «перерахування іноземної валюти» суперечить наведеному вище пп. «г»
п. 4 ст.Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують
операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу
або як застави.
Суд не бере до уваги посилання представника Відповідача 1на лист
Національного банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення
валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст. 56 Закону України
«Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку
видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій,
положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.
Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами
України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема
вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу)
не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету
мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».
Слід також залишити без уваги як доказ висновок науково-правової експертизи
Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, наданий третьою особою - НБУ,
так як по-перше, даний висновок не є висновком судової експертизи, який може
бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на
підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. По-друге,
проведення експертизи з юридичних питань в цивільному судочинстві не
допускається, та як юридичну оцінку обставинам справи та юридичний аналіз
справи здійснює виключно суд, який володіє необхідними юридичними знаннями.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент
укладення спірного кредитного договору законодавством України не було
передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу
Національного банку України надають право громадянам України здійснювати
валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним
договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК
України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету.
За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити
цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є
недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього
Кодексу.
Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений
нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову
практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин
юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі
статтею 227 ЦК є оспорюваним.
Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як
сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким
правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної
влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка
потребує ліцензування
Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227
ЦК України є недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних
наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне
зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання
(вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не
встановлено цим Кодексом.
Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших
негативних наслідків визнання недійсним основного зобовязання, забезпеченого
договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобовязання.
За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог Позивача щодо
недійсності кредитного договору № ____ від _________ року, в забезпечення
виконання Відповідачем 2 обовязків за яким було укладено між Відповідач 2 та
Відповідач 1 договору іпотеки від «______________», останній підлягає визнанню
судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності
правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних
справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями
215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови:
про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його
недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків
його недійсності.
Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання
правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно
зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні
умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права
третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках
рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені
відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи
скасувати його реєстрацію тощо.
Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і
обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені
законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів
захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити
зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим
способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю
правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту
цивільних прав».
Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам
Позивача, виходячи з зацікавленості Позивача щодо застосування наслідків
недійсності кредитного договору, вбачається за можливе в порядку застосування
реституції за недійсним кредитним договором стягнути з Відповідача 1 на користь
Відповідача 2 кошти в сумі 1 546 388
гривень, які були сплачені Відповідачем 2 на користь Відповідача 1 у якості
відсотків за користування кредитними коштами.
Стосовно застосування реституції за недійсним договором іпотеки
виключення з Державного реєстру іпотек
запису за № ______ від «___________»року про державну реєстрацію Договору
іпотеки № ______ від «___________»року, та з Єдиного реєстру заборон відчуження
обєктів нерухомого майна запис за № ____ від від «___________»року про державну
реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № ______
від «___________» року неможливе, оскільки за даними наданими Відповідачем 1 та
Відповідачем 2 вищевказані заборони були зняті у зв’язку з повним виконанням
Відповідачем 2 зобов’язань по кредитному договору.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.
192,203,215,216,227,533,548 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,61,212,213,215 ЦПК
України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 треті особи Національний
банк України, приватний нотаріус «_________» міського нотаріального округу про
визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки - задовольнити .
Визнати недійсним Договір кредиту № _____ , укладений між Відповідач 1 та
Відповідач 2 «____»________ року.
Визнати недійсним Договір іпотеки № ______, укладений між Відповідач 1 та
Відповідач 2 «____»________ року.
В порядку застосування реституції за недійсним кредитним Договором
стягнути з Відповідача 1 на користь Відповідача 2 кошти в сумі 1 546 388 гривень,
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом
десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається
протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий ____________________
Комментариев нет:
Отправить комментарий