Беспрецедентное решение суда о признании недействительным кредитного договора

Такого решения я еще не видел!

          Суд признал недействительным кредитный договор, заключенный 10 лет тому назад. При этом договор уже был выполнен сторонами. Кредит погашен. Ипотека возвращена. Однако Суд восстановил справедливость, и обязал банк вернуть все проценты, полученные по кредитному договору. На минуточку полтора миллиона гривен! 

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«_____» «____________»  20___ року

«_____________» районний суд м. «___________»

в складі:

головуючого - судді «______________________»,

при секретарі - «______________________»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом 

«_______________» (Позивач) до «__________», (Відповідач 1) та ;

громадянин «__________________» (Відповідач 2)

треті особи:

Національний банк України, (Особа 1)

приватний нотаріус «________________» (Особа 2),

про визнання недійсними кредитного договору «№____» від «______________» укладеного між Відповідач 1 та Відповідач 2.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору «№____» від «___________________» укладеного між Відповідач 1 та Відповідач 2. В подальшому Позивачем були змінені позовні вимоги і він просив визнати недійсним договір іпотеки  «№____» від «_________________» укладений між між Відповідач 1 та Відповідач 2 та посвідчений Особа 2. Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що кредитний договір «№____» від «___________________» є недійсним, в зв’язку з відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «г» п. 4 ст. 5 п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати Відповідач 2 іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобовязань за кредитним договором. Недійсність основного кредитного зобовязання тягне недійсність договору іпотеки. Також позивач стверджує, що укладення між Відповідач 1 та Відповідач 2 кредитного договору та договору іпотеки призвело до того, що Відповідач 2 порушив зобов’язання прийняті ним на підставі договору займу (позики) укладеного між Позивач та Відповідач 2 «___________» 20 __ року. 

В судовому засіданні представник Позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник Відповідача 1 проти позову заперечував, посилаючись на законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу.

Представник Відповідача 1 також заявив, що позов подано неналежним Позивачем та з пропуском строків для подачі позову, передбачених ст.. 257 Цивільного Кодексу України. Представник Відповідача 1 стверджує, що Позивач не має ніякого відношення до укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 кредитного договору та договору іпотеки, оскільки не являється стороною по жодному з оспорюваним договорів. Також Представник Відповідача 1 заявив, що обидва договори:  кредитний договір «№____» від «_______________» та договір іпотеки  «№____» від «__________________» укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 припинили свою дію у зв’язку з повним виконанням Відповідачем 1 та Відповідачем 2 зобов’язань прийнятих за оспорюваним договорами.

Відповідач 2 в судове засідання представника не направив, в заяві поданій до початку судового засідання позовні вимоги визнав повністю і просив позов задовільнити. 

Особа 1 (Національний банк України) в судове засідання представника не направив, в письмових запереченнях проти позову просив розглядати справу за відсутністю представника та відмовити в позові.

Особа 2 (приватний нотаріус) в судове засідання не з’явилась, про час розгляду справи повідомлена належним чином, просила розглядати справу за її відсутності.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Як встановлено в судовому засіданні, між Відповідач 1 та Відповідач 2 «_____»____________ року укладено договір споживчого кредиту № ____ Згідно п. 1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобовязується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом виконати всі інші зобовязання, які вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2. частини 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту 200 000; валюта кредиту долари США; цільове призначення кредиту споживчі цілі.

В забезпечення виконання Відповідач 2 своїх зобовязань перед Відповідач 1 за кредитним договором, між Відповідач 1 та Відповідач 2  «___» __________ року було укладено договір іпотеки № ______, за яким Відповідач 2 в забезпечення виконання зобов’язань перед Відповідач 1 передав в якості забезпечення виконання кредитних зобовязань Відповідачу 1 в іпотеку чотирикімнатну квартиру № ____ загальною площею 161,30 кв. м., що знаходиться за адресою (___________________________________).

Між Позивачем та Відповідачем 2 «___» __________ року було укладено договір договору займу (позики). У відповідності до умов вищевказаного договору Позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1 000 000 гривень строком на один рік. Відповідач 2 зобов’язувався повернути Позивачу отримані кошти в строк до «___» __________ року, а в разі неповернення коштів у вищевказаний строк передати Позивачу у власність чотирикімнатну квартиру № ____ загальною площею 161,30 кв. м., що знаходиться за адресою (________________________________). Відповідач 2 прийняті на себе зобов’язання не виконав, кошти лише Позивачу не повернув. Невиконання прийнятих на себе зобов’язань Відповідач 2 пояснив важки фінансовим становищем та неможливістю передати Позивачу квартиру, обумовлену в договорі займу (позики) у зв’язку з тим, що вищевказана квартира передана в іпотеку Відповідачу 1.

Таким чином Позивач стверджує, що укладення кредитного договору «№____» від «_______________» та договір іпотеки  «№____» від «__________________» укладених між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 порушило його інтереси. Про існування кредитного договору та договору іпотеки, укладених між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Позивач дізнався лише «___» _________року.

Позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір «№____» від «_______________» та договір іпотеки  «№____» від «__________________» на підставі того, що у відповідачів при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії відповідачі не спростували.

У п. 1.11.1. спірного договору кредиту зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина другастатті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у Відповідача 1, а відтак і у Відповідача 2, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

Відповідач 1надав суду банківську ліцензію № ____ від «_____»_________ року, дозвіл № 191-1 від 08.11.2006 року та додаток до даного дозволу. Однак, посилання Відповідача на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується наступним.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

Згідно п. 1.7.2. оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці позичальника.

З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти.

Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту був Відповідач 1 у судовому засіданні не були надані.

Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник (Відповідач2) має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.

Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Відповідач 2, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобовязань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу Відповідача 1.

Так, пунктом 1.5.1. спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобовязання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Вказане підтверджується і наданими Відповідачем 1виписками, де в призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно банківських виписок, наданих Відповідач , ці виписки здійснюються з поточного рахунку Відповідач 2 Квитанціями № 12 та № 31, копії яких надані Позивачем, підтверджується факт внесення готівки також на рахунок Відповідача 2 призначення платежу: «Поповнення поточного рахунку для погашення кредиту».

Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту Відповідачем 2 саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому Відповідачем 1 цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так як його обовязок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином, Відповідачу 2 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь Відповідача 1 шляхом внесення доларів США в касу Відповідача 2.

Посилання Відповідача 1на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти» суперечить наведеному вище пп. «г» п. 4 ст.Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Суд не бере до уваги посилання представника Відповідача 1на лист Національного банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.

Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

Слід також залишити без уваги як доказ висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, наданий третьою особою - НБУ, так як по-перше, даний висновок не є висновком судової експертизи, який може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. По-друге, проведення експертизи з юридичних питань в цивільному судочинстві не допускається, та як юридичну оцінку обставинам справи та юридичний аналіз справи здійснює виключно суд, який володіє необхідними юридичними знаннями.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування

Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобовязання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобовязання.

За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог Позивача щодо недійсності кредитного договору № ____ від _________ року, в забезпечення виконання Відповідачем 2 обовязків за яким було укладено між Відповідач 2 та Відповідач 1 договору іпотеки від «______________», останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.

Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав».

Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам Позивача, виходячи з зацікавленості Позивача щодо застосування наслідків недійсності кредитного договору, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним кредитним договором стягнути з Відповідача 1 на користь Відповідача 2  кошти в сумі 1 546 388 гривень, які були сплачені Відповідачем 2 на користь Відповідача 1 у якості відсотків за користування кредитними коштами.

Стосовно застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключення  з Державного реєстру іпотек запису за № ______ від «___________»року про державну реєстрацію Договору іпотеки № ______ від «___________»року, та з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис за № ____ від від «___________»року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № ______ від «___________» року неможливе, оскільки за даними наданими Відповідачем 1 та Відповідачем 2 вищевказані заборони були зняті у зв’язку з повним виконанням Відповідачем 2 зобов’язань по кредитному договору.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 192,203,215,216,227,533,548 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,61,212,213,215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 треті особи Національний банк України, приватний нотаріус «_________» міського нотаріального округу про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки - задовольнити .

Визнати недійсним Договір кредиту № _____ , укладений між Відповідач 1 та Відповідач 2 «____»________ року.

Визнати недійсним Договір іпотеки № ______, укладений між Відповідач 1 та Відповідач 2 «____»________ року.

В порядку застосування реституції за недійсним кредитним Договором стягнути з Відповідача 1 на користь Відповідача 2  кошти в сумі 1 546 388 гривень,

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Головуючий ____________________

До Юрія Луценка

       

Весь інтернет рясніє посиланнями на висловлювання одного з лідерів опозиції.
 http://gazeta.zn.ua/internal/yuriy-lucenko-smenit-portret-na-stene-malo-nado-menyat-lico-strany-_.html
Хоча особисто я назвав би Юрія Віталійовича не "одним з лідерів" - а "єдиним лідером" опозиції,  бо хто, як не Юрій Луценко, має право на таке, з моєї точки зору, звання? Сеня Яценюк - просто смішно, його не лідером, а "підером" вважають (можливо не безпідставно). Віталій Кличко - сильний лідер (в самому прямому розумінні), але явно не вистачає досвіду. Олег Тягнибок (мої особисті симпатії на його боці), надто радикальний. То ж я - за Луценка! Але...
          За умови, що Юрій Вітальйович дасть мені вдповідь всього на одне запитання. Хоча я не вірю, що дасть. Можливо і дав би, якщо б почув саме запитання. Але йому, Юрію Віталійовичу, навряд чи почути з свого політичного Олімпу "глас" народу", в моєму уособленні. Хоча, якщо не сподіватись на диво, то чи варто взагалі жити?
           Отож власне саме запитання: Юрій Вітальйович пропонує нам усім міняти "обличчя країни". Що, Юрію, ви розумієте під обличчям?

Мабуть оце:
          Як на мене, не досить симпатичне обличчя, як для країни в якій я живу, в якій живуть мої діти та онуки. З цим щось треба робити, але як? На кого міняти "ЦЕ ОБЛИЧЧЯ"?
          Народ, доведений до відчаю, згоден міняти "ЦЕ" на будь що. Але...
          Давайте згадаємо про сумну історію нашої держави. У нас завжди чомусь виходило так, що кожний наступний був гірше попереднього. Дай бог, щоб змінивши "ЦЕ" ми отримали все-таки не гірше, а краще.
       
          Тож запитання до Вас, Юрію Віталійовичу:
Що ми отримаємо, якщо підемо за Вами?

          Ваше обличчя нам всім, безумовно, симпатичне. І Ваші погляди ми вцілому розділяємо. Але, приєднавшись до Гейропи, чи не отримаємо ми "ОЦЕ" -
          Ви можете дати українському народу гарантії, що на вулицях Києва чи інших міст не будуть проводитись гей- паради? Що наші діти виростуть нормальними, людьми а не підерастами чи лесбіянками? Якщо зможете - то ми чекаємо, якщо ж ні ...
          Щиро сподіваюсь, що ЗМОЖЕТЕ! І, тоді ми з Вами!

«Кляті москалі» из серии дела давно минувших дней.

            Починаю писати мемуари. Може старію, а може просто хочеться поділитись спогадами про те що було. Про те чого ми позбулись. І, головне, завдяки кому позбулись. Цей спогад пишу українською. Можливо тому, що в першу чергу він буде цікавий для «істинних» патріотів України.

            Було це років вісім – десять тому. Точно, звичайно, можу пригадати, але суть не в цьому. То були часи ненависного «кучмівського режиму». З яким так боролись «істинні» патріоти, що в решті-решт таки побороли. Побороли – і… В результаті, маємо те, що маємо. Та все одно знову боремося і таки знову щось поборемо.

            Власне часи Леоніда Даниловича пригадав тому, що тоді жив трохи краще, ніж зараз. І такі питання як: «Куди поїхати тижні на два відпочити?», – вирішувались не залежно від кількості зелених папірців в портмоне. Їх (папірців з портретами американських президентів) вистачало, щоб поїхати куди заманеться. Питання були лише в тому: «Де ще не були?» та: «Де буде цікавіше?».

            В усякому разі того року ми із сім’єю пристали на пропозицію друзів поїхати відпочити до Туреччини. Кількість зірок в готелі, який обирався – не обговорювалась. Готелів з кількістю зірок менше ніж «п’ять» для мене тоді не існувало. З певних причин я не буди озвучувати назву готелю. Хоча він цілком відповідав задекларованим п’яти «турецьким зіркам». Компанія складалась з чотирьох дорослих сімейних пар та шести дітей, з яких двійко можна було вважати підлітками.

            Відпочинок був абсолютно пристойний. Готель нормальний. За невеличкий «бакшиш» (менше $10) звичайний номер перетворювався в номер «Sea views». Їжа була досить смачна (ковбасу із свинини та горілку ми, як досвідчені туристи, привезли з собою). Море чисте, кілька басейнів, екскурсії, анімація… Відпочивали чудово. Трохи дратували галасливі німці, та ще більш галасливі «москалі». Німців було набагато більше, і галасу від них було більше. Та ми, українці – народ толерантний і терпимий, та і звикли якось до «руського розгулу».

Серед нас теж була одна росіянка. Точніше навіть не росіянка, а татарка – Ліза. Справжнє, татарське ім’я нормальному українцю просто не вимовити. То ж всі, включаючи її чоловіка, називали її «Ліза». Симпатична, тендітна татарочка, родом з Казані. Відтоді як вийшла заміж за киянина Олексія, жила в Києві. Української мови від неї ніхто і ніколи не чув, до приїзду в Туреччину. Там на другий день Ліза, несподівано для всіх, почала розмовляти «українською», правда на рівні «азіровського діалекту», але…

Ми, чесно кажучи, до цього спілкувались російською, але тут дружньо вирішили підтримати Лізу. Тим паче, що своє бажання розмовляти українською мовою вона пояснили з чисто російською прямотою – дослівно: «Мля, меня так зае…ли эти москали, что я не хочу, чтоб меня принимали за одну из них». Кому доводилось бувати на відпочинку за кордоном і там стикатись з нашими північними сусідами, чудово зрозуміє душевний порив татарської дівчини. То ж з другого дня ми всі почали розмовляти державною мовою, намагаючись дистанціюватись від хамовитих «москалів».

В цілому нас ніхто не зачіпав і все було б якось-ніяк, але…

Одного разу я повертався з моря разом із десятирічним сином і сином Лізи. Ми підійшли до басейну. Біля краю басейну стояла наша Ліза, тримаючи за волосся якусь німкеню. Ліза періодично «мокала» німкеню головою в басейн. Така собі мила жіноча суперечка. Що намагалась кричати німкеня, я так і не зрозумів. Можливо тому, що в школі вчив англійську, а можливо тому, що німкеня, між ковтками води, якось не дуже чітко висловлювала свою думку. Проте Лізу розуміли всі, включаючи, мабуть, і саму німкеню. Ліза була лаконічна: «Пей, сука немецкая, пей, падло». При кожному слові: «пей», голова німкені занурювалась в басейн. Чесно кажучи я остовпів.

Син Лізи Андрій кинувся вперед. Чи то допомогти матусі, чи то захистити її. Останнє було як раз вчасно, тому що на допомогу німкені вже бігло кілька кремезних німців. І по їх вигляду не варто було сподіватись на те, що все ще можна буде владнати без бійки. На щастя з’явився Лізин чоловік Олексій, а з ним і всі «наші», включаючи двох шістнадцятирічних підлітків. Та все одно, чисельна перевага була на боці німців, які збігались звідусіль. Але вибору вже не було – розпочалась бійка. Першим в бійку втрапив Андрійко. Десятирічний син Лізи примудрився збити в басейн здоровенного німця. Але і сам полетів слідом. В басейні малий опинився зверху над очманілим від несподіванки німцем. Хлопчина почав відчайдушно гамселити здоровенного чолов’ягу кулачками по голові, сидячи у того на плечах. Я зустрів першого німця потужним зустрічним ударом ноги, ледь ухилився від кулака іншого, який зачепившись за мою ногу гепнувся на землю, де став здобиччю мого сина. Хоч син і займався кілька років рукопашним боєм, та вистояти один на один із здоровим дорослим чоловіком у нього шансів не було. Розуміючи це я спробував перегородити дорогу черговому німчугану, який мчав до мого сина. Ми зіткнулись і я не встояв на ногах. Піднімаючись, отримав пару добрячих ударів з двох боків. В цей час поспіли Олексій і решта наших, але все одно у нас шансів не було ніяких. На кожного з нас припадало не менше п’яти-шести німців.

І тут над басейном, наче грім з неба, пролунало: «Братва! Немцы наших бьют!». І на полі бою з’явилось з десяток «клятих москалів». І хоч нас разом з ними все одно було втричі менше, але атака, «москалів» була така стрімка та рішуча, що «сталева воля» нащадків «СС» не витримала. Німці кинулись тікати. Навздогін полетіли стільці і все, що потрапило під руку, і звичайно ж, п’ятиповерховий «русский мат». Поле бою спорожніло. Обійшлось без жертв, хоча у декого пика була в крові. Я озирнувся навколо. Син, важно дихаючи, розминав праву руку. Очевидно малий встиг комусь із німчуганів зацілити. З басейну виліз Андрійко, в нього були розбиті кулаки. Гадаю, німцю з басейну добряче дісталось. Та і який сором для дорослого чолов’яги – бути побитим десятирічним хлопчиною. Андрійко кинувся до мами. Всі повернулись до винуватиці побоїща. Ліза підвелася з колін. Весь час бійки вона прикривала своїм тілом чиєсь немовля. Як з’ясувалось то було немовля тієї самої німкені, яку Ліза «мокала» в басейн. Мати й батько немовляти накивали п’ятами, а татарська жіночка прикривала немовля своїм тілом, отримуючи стусанів ногами одразу від кількох німців. Як не крути: «…коня на скаку остановит, в горящую избу войдет…».

«Лиза, что произошло?» – спитав Олексій, витираючи кров з розбитого підборіддя.

Ліза, дослівно: «Мля, представляешь, эта тварь немецкая поднесла вот этого ребенка, – Ліза кивнула в бік дитини, – чтоб он посцал в бассейн, сука. Я ей Ляди немецкой на ее вонючем языке говорю: что ж ты сука делаешь, тут же люди купаются. А она мне в ответ на своем же, но с нашим русским матом: иди на куй русская свинья. Ну я отошла, подождала пока ребеночек посцыт и єта лядь его уложит в люльку, потом схватила ее за патлы и заставила похлебать из бассейна, в который ее дите только что насцало. Ну тут и началось». Ліза винувато подивилась навколо і додала: «Ну не могла ж я ее пинком под зад сразу отправить в бассейн, она ж лядь с дитем». Всі розсміялись.  

Я зустрівся поглядом з «москалем», тим самим, який першим вигукнув: «Братва! Немцы наших бьют!» і першим кинувся нам на допомогу. Я простягнув йому руку: «Спасибо». І хай мене тепер мене засудять «істинні» патріоти України. Я простягнув руку найлютішому ворогу – «москалю»! «Да ты чё, земляк, да мы ж за своих кому хош жопу на британский флаг порвем», – посміхнувся він. «Я вообще-то из Киева, из Украины,» – уточнив я про всяк випадок. «А мы в курсах,  – знову посміхнувся він – а какая, в принципе, на куй разница, русский, украинец, белорус, наши деды вместе предков этих фашистов мочили под Сталинградом, а потом Берлин их лядский брали. Тепер наша очередь пидарасов на место ставить!»

Нарешті з-за кущів обережненько з’явилось готельне security. «Извините, господа, у вас все хорошо?» – поцікавився головний. «А шо надо?» – росіяни зціпили кулаки. Зрозумівши, точніше відчувши, що «москалі» не вдоволені такою надто короткою бійкою і зовсім не проти «продовжити», security почало задкувати. «Нет, нет, – поспішив запевнити нас головний, – у нас к вам никаких претензий». Мені стало весело. «Никаких претензий» – незважаючи на потрощені меблі, розбитий посуд та закривавлену плитку біля басейну. «Просто «господа» могут вызвать полицию», – запопадливо уточнив головний security. «Пускай попробуют, – зло відрізав один з москалів, а другий додав, – только передайте этим пидарасам, что полиция им ни куя не поможет. Пока приедут ваши полицаи, мы им тут устроим повторение Сталинграда вместе с Ледовым побоищем». «Простите, не понял? – слово «Сталінград» для security було явно знайомим і асоціювалось із чимось дуже неприємним. Скоріш за все, в цьому готелі не вперше німцям «Сталінград» влаштовували. «Короче, вызовут полицию, перетопим на куй всех в этом бассейне, – пояснив москаль, – вместе с полицией перетопим, нам не впервой».  Security відверто позадкував. «Да, возьмите и отнесите этим пидарам ребенка, – Ліза простягнула одному з охоронців німецьке дитинча, –  а то еще обвинят в киднеппинге».

З security, здається, все владнали. До речі, як потім з’ясувалось, в готелі тоді проживало близько двох тисяч відпочиваючих. З них трохи більш ніж півтори тисячі - німці, пара сотень росіян, кілька десятків українців.

Німці так і не звернулись в поліцію, може тверезо розсудили, що важко буде пояснити, яким чином півтора десятки росіян напали на більше ніж півсотні німців і їх відлупцювали. Можливо було просто соромно, можливо адміністрація готелю вмовила їх не зчиняти галас, щоб не псувати імідж готелю. Але більше інцидентів з німцями не було. Більш того, як тільки в якомусь з готельних барів чи ресторанів з’являлись ми чи росіяни, німці кудись зникали, або якщо не зникали, то галасу від них чутно ніколи не було. Навіть розмовляли пошепки. 

Після того як з бійкою все владнали, Олексій звернувся до москалів: «Мужики, спасибо, с нас поляна». Москалі переглянулись: «Брат, давай так, бухнуть вместе, мы всегда не против, тем более если у вас еще украинская водка есть, а то свою мы уже выпили, а местная – полное гавно, но вы нам ни куя не должны». «Ни куя се никуя, – не вгамовувався Олексій, – мы бы без вас фашистов не одолели». «Брат, вы нам не должны – наполегливо уточнив росіянин, – или ты считаешь, что вы бы не пришли нам на помощь, если бы на нас четверых напало полсотни фрицев?»

Мені стало соромно…

Звичайно толерантні українські «істинні» патріоти мене не зрозуміють, засудять. Будуть пояснювати, що бійка – це останній, а то й взагалі недопустимий аргумент. Будуть наполягати на тому, що Ліза була не права, коли пхала зажрату німецьку пику в обісцятий басейн, що треба було звернутись до адміністрації, до security. Мене і моїх друзів гнівно засудять за те, що з такою поведінкою, таким як ми просто не місце в Європі. Я з цим навіть частково погоджусь. Так, я не хочу в ту Гейропу, де представники «вищої раси» сцять в басейн, в якому я маю купатись із своїми дітьми. От не хочу і все!

Пи.Си. І якщо я когось із Росіян образив словом «москаль», щиро прошу пробачити мені. Я вас люблю і поважаю. І можете називати мене хоч хохлом, хоч бандерівцем, я не ображатимусь, головне, що ми разом святкуємо 9 травня – день перемоги НАШОГО НАРОДУ над німецько-фашистською наволоччю. І допоки ми будемо пам’ятати про ту славетну перемогу, ми будемо перемагати.       

    

До вступу Украхни в Евросоюз.

КОНЦЕПЦІЯ 

Закону України "Про сексуальні меншини їх права та гарантії" 

Стаття 1. Україна є сексуально активна держава.

Стаття 2. Сексуальність у всії її проявах є однією з найвищих цінностей держави..

Стаття 3. Право людини на секс у всіх його проявах визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 4. Державною сексуальною орієнтацією в Україні є гомосексуалізм.

Стаття 5. Держава забезпечує всебічний розвиток гомосексуалізму в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Стаття 6. Держава сприяє розвиткові всіх сексуальних напрямків, таких як гомосекмуалізм, педофілія, зоофілія та інших, прийнятих у европейському суспільстві. 

Стаття 7. Пропаганда гетеросексуалізму в Україні заборонена.

Стаття 8. Всі громадяни України, мають право вільно обирати та змінювати власну сексуальну орієнтацію. 

Стаття 9. Ніхто, навіть гетеросексуали, мають рівні права з представиниками традиційних сексуальних орієнтацій такими як гомосексуалісти, педофіли, зоофіли, тощо.

Стаття 10. Забороняється переслідування гетеросексуалів, приниження їх честі та гідності у зв'язку з обранням ними нетрадиційниої сексуальної орієнтації. 

Стаття 11. Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка з чоловіком, або жінки з жінкою. Кожен із подружжя не залежно від активності чи пасивності має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Стаття 12. Створення гетеросексуальних сімей допускається за умови передачі народжених дітей на виховання до традиційних гомосексуальних сімей.