Если взять, как следует,
то можно и не возвращать.
Как не вернуть кредит.
Глава 1 (четыре
причины не возвращать кредит)
Причина первая:
морально этическая. Так уж сложилось, что Украина считается христианской
страной. Все-таки большинство граждан Украины – христиане. Мы не живем по
церковным законам, как некоторые мусульманские страны живут по религиозным
законам (по законам шариата), но все же христианская мораль – наша мораль. И не
столь важно ходите Вы в церковь или нет, но более 1000 лет христианства не
прошли даром. Согласно христианскому учению, запрет на взимание процентов
содержится в Евангелии от Луки: «Всякому, просящему у тебя, давай, и от взявшего
твое не требуй назад»… «И если взаймы даёте тем, от которых надеетесь получить
обратно, какая вам за то благодарность?» Впрочем ростовщичество запрещено
не только в христианстве, но и в исламе. Зато в иудаизме ростовщичество слегка
ограничено. В иудаизме ссуда денег под процент запрещена среди
единоверцев: «Если дашь деньги взаймы бедному из народа Моего, то не
притесняй его и не налагай на него роста». Для иноверцев таких ограничений
нет. Ссуда им денег в рост не только разрешена, но и желательна: «с
иноземца взыскивай, а что будет твое у брата твоего, прости», «ты будешь давать
взаймы многим народам, и господствовать будешь над многими
народами». Таким образом, сам собой напрашивается вывод: раз церковь
осуждает ростовщичество, то явно не осуждает тех, кто не платит ростовщикам.
При чем это касается всех и христиан и мусульман и даже иудеев, ведь с иудеев
банкам вообще запрещено брать проценты.
Причина вторая:
экономическая. Для того, чтоб ее понять стоит попробовать разобраться в
экономике банковского кредитования. Для простоты округлим все и вся и примем
что под термином «банк» будем понимать глобальную мировую банковскую систему, а
то место где Вы берете кредит – просто одна из составляющих этой системы.
Кредитование выглядит приблизительно так. Банк эмитирует какое-то количество
денег (много денег). В принципе это не деньги в нормальном понимании этого
слова, это просто ничем не обеспеченные цветные бумажки, пластиковые карточки с
магнитной полосой и циферки на банковских серверах. Реально эти «деньги» не
стоят ничего. Но Вам уже успели внушить, что это ДЕНЬГИ и за них можно купить
все, теперь даже и здоровье. И вот Вы в поте лица трудитесь, что-то
производите, оказываете какие-то услуги, а взамен получаете бумажки-нолики. Да
их можно обменять на еду, одежду и… Если Вы хорошо работаете, у вас хорошая
зарплата Вы естественно хотите жить лучше, иначе зачем работать. У Вас
возникает желание купить квартиру. Но денег с зарплаты естественно не хватает,
откладывать и ждать долго, а хорошо жить хочется уже сейчас. И тут как черт из
табакерки банкир: Возьми кредит, ну возьми, и проценты маленькие и срок
большой, купи себе квартиру, а со мной потом рассчитаешься. Проценты не
высокие, треть зарплаты, а то и четверть вполне можно ежемесячно отдавать
банку. Поразмыслив, Вы приходите к решению взять кредит и купить квартиру
сейчас. Вы берете $100 000 и покупаете квартиру. Квартира стоит
$100 000, и половина этих денег тут же уходит назад банку, потому, что и
земля на которой построен дом и все строительство кредитовалось банком. Таким
образом, банк фактически выдал вам не $100 000, а всего $50 000. За
10 лет при ставке всего в 12% годовых + какая-то комиссия банка Вы отдадите
банку около $250 000. В пять раз больше, чем банк выдал Вам. При чем напомню
банк выдал Вам бумажки-нолики, которые сам себе придумал и нарисовал, а Вы
вернете банку реальные плоды своего труда, при чем и там переплатите, потому,
что и в цене хлеба, который Вы едите и в цене костюма, который Вы носите,
заложен тот самый банковский процент. Вот такая вот «банковская экономика»
ничего не делая, ничего не производя – получать сверхприбыль.
Причина третья:
юридическая. Законами нашей страны, да и законами большинства стран, за
исключением исламских стран, ростовщичество узаконено, а невыполнение обязательств
по кредитным договорам преследуется всеми возможными методами. Но возникает
вопрос: кто придумал и кто принял эти законы? Неужели мы с Вами сами себе
навязали это ярмо? Лично я за собой такого не припомню. Но ведь их кто-то
придумал и кто-то заставляет нас их выполнять. А где же пресловутая демократия?
Где ВЛАСТЬ НАРОДА? По-моему кто-то цинично узурпировал власть в нашей стране и
принимает законы не для нас, для народа, а для себя, так называемой «правящей
элиты» ну и естественно для своих хозяев – международного банковского капитала.
Может пора прекратить подчиняться антинародным законам? Может, начнем с законов
о ростовщичестве? Хорошо бы созвать референдум и национализировать все
банки с их капиталами, офисами, мерседесами, ну а долги людей банкам списать.
По моему они и так слишком долго наживались на нашем труде.
Причина
четвертая: самая главная! Взять в долг и не вернуть – нечестно, с этим
не поспоришь. Это почти как карточный долг – долг чести. Но ключевое слово –
«честно».
Хорошо про честность сказал Жорж Санд: «Честность умирает, когда
продается». Но вернемся к честности, и к долгу чести, хотя бы на примере
карточного долга. Вы проиграли в карты и должны отдать долг, а как быть, если у
того, кому Вы проиграли, в рукаве оказалось еще четыре «запасных туза»?
Отдадите долг или набьете морду? С банком то же самое. Когда Вы брали
$100 000, чтоб купить квартиру стоимостью в $50 000 Вы все рассчитали
и готовы были вернуть банку $250 000. У вас была хорошая работа, приличный
доход, перспективы. Но банку не нужны Ваши $250 000. Банк себе еще
придумает, сколько захочет таких с позволения сказать «денег». Банку, скорее
всего, и купленная Вами квартира не нужна, хотя это в любом случае лучше чем
придуманные банком бумажки-нолики. Банку нужны рабы, бесправные рабы, которые
будут на него работать всю жизнь, а возможно и их дети, внуки и так далее. И
для того, чтоб лишить Вас возможности вернуть кредит и загнать Вас в кредитное
рабство банк и устроил мировой финансовый кризис. Не лично Вас, а всех таких же,
как Вы, поверивших в честность банка. При чем и кризис начался как раз в точно
рассчитанное время. Не замечали? Начался как раз тогда, когда достаточно
большая часть кредита была уже выплачена. И Вы оказались точно в безвыходном
положении. Если бы только взяли кредит, и начался кризис – можно было бы
говорить: «Ну не получилось, ну заберите назад квартиру и подавитесь теми
несколькими тысячами, которые заплатил за пару месяцев». А как быть, если
выплачены десятки тысяч? До сих пор верите, что кризис начался сам по себе, а
не был организован банком? Может ли банк организовать кризис? А запросто.
Вначале банк эмитирует огромную денежную массу (вбрасывает в оборот
бумажки-нолики). Кредиты раздаются всем направо и налево. На строительство, на
сельское хозяйство на производство, на торговлю, в общем хоть для полета на
Луну, только берите. И люди берут. Вроде бы все хорошо, все строится, работает,
модернизируется, растут зарплаты, повышается уровень жизни. Помните, ведь все
это было. Спасибо банку за наше благополучие. Но наше благополучие и
благополучие банка – две взаимоисключающие вещи. Повторюсь: банку нужны не
успешные бизнесмены, не высокооплачиваемые рабочие, банку нужны рабы. И вот
банк начинает реализовывать план под названием «Мировой финансовый кризис».
Банк попросту начинает изымать из оборота деньги, которые заемщики честно и
регулярно возвращали в банк. Денежная масса уменьшается. Как следствие
возникает кризис платежей. Снижается покупательская способность населения. Вот
и все кризис готов. Просто как дважды два. Кто мог предположить, что так
произойдет? Кто думал, что банк вытащит из рукава лишние тузы? Но ведь вытащил
и выиграл. Но честно ли это? Нужно ли возвращать долг нечестному игроку, или
может пора бить морду?
Глава 2
(возможно ли?)
В юриспруденции нет
не решаемых проблем,
есть неоплаченные.
Автор.
Естественно
у всех возникает вопрос: «Можно ли не вернуть то, что взял в долг?». Вопрос
сложный и однозначного ответа на него не существует. Тем более, что под
термином «долг» можно рассматривать несколько вариантов обязательств. Но
давайте вернемся к долгу в понимании кредитного договора с банком. Как я уже
писал ранее деньги, которые банк дал вам в виде кредита взялись ниоткуда. Банк
их попросту придумал, сотворил из воздуха, не приложив к этому никаких усилий.
То есть, возвращая кредит банку, Вы просто отдаете свои кровно заработанные
деньги, плоды своего труда жулику. Поэтому решать Вам: хотите, отдавайте,
хотите, нет. Это вопрос морали, а мораль зачастую у каждого своя.
Но главное не в морали, а в том, что Вас ожидает в
случае отказа вернуть кредит. Вас посадят в тюрьму, вышвырнут вместе с семьей
на улицу? НЕТ! Ничего этого не произойдет. И за это можете сходить и положить
цветочек на могилку неизвестного солдата, или поставить свечку за упокой души
тех, кто отдал свои жизни в годы Великой отечественной. А на обратном пути не
забудьте плюнуть в сторону Парламента, где сидят зажратые боровы, нанятые
банками, пишут законы, загоняющие Вас в рабство. И если они допишут все, что им
поручили банки, вот тогда за не возврат кредита Вас посадят в тюрьму, а Вашу
семью вышвырнут на помойку. Ну а пока, мы живем по законам социализма. Долговых
тюрем у нас не существует и семью с малолетними детьми никто из квартиры не
выселит, даже если эта квартира куплена за кредитные деньги.
У большинства возникает вопрос: «Неужели банк так
ничего и не сможет сделать?» Сказать, что совсем ничего – сказать неправду.
Банк может отобрать и продать машину, телевизор, ну и еще что-то ценное, что
можно продать и он это сделает, если Вы не будете бороться.
А вот теперь самое интересное. Как бороться?
Естественно защищать свое добро в суде. Я уже вижу ехидные улыбки на лицах
скептиков. Народ уже дано не верит в справедливость суда, в честность и
неподкупность судей. Но факт остается фактом. При умелом и грамотном подходе к
вопросу выиграть судебный процесс у банка – возможно. Вообще банк мне
напоминает плывущее по морю гнилое дырявое корыто. По всем законам мироздания
ему давно бы пора пойти на дно. Течет из всех щелей. Но наши «законотворцы» или
«законотворители» пытаются затыкать все эти дыры новыми законами, декретами,
постановлениями еще черт знает чем. Но корыто все равно течет, а наш
смекалистый народ, раз за разом находит все новые и новые дыры в хитроумных
законах. И суды волей-неволей вынуждены принимать законные решения. Да и
собственно в судах ведь тоже люди сидят и их симпатии вряд ли на стороне
банкиров. И чтоб не быть голословным приведу несколько конкретных примеров,
когда суд решал дело в пользу заемщика. Полные тексты решения приводить не
буду, ну и естественно персональные данные банков и заемщиков тоже.
Пример первый. Суд признал недействительным кредитный договор,
выданный банком в иностранной валюте (полный текст решения приведен в конце
книги (1)). Данное решение было мотивировано тем, что у бакна, на момент выдачи
валютного кредита отсутствовала индивидуальная лицензия на выдачу такого
кредита. Особый интерес
представляет тот факт, что иск был подан не заемщиком, а третьим лицом в
интересах заемщика не только после окончания договора, но и с пропуском сроков
для предъяаления иска в суд. Суд восстановил срок для подвчи искового
заявления, рассмотрел дело, по сути, и признал, что заключение кредитного
договора между банком и заемщиком нарушило права истца, хоть он и не был
стороной по кредитному договору. Пиризнав недействительным кредитный договор
суд принял решение взыскать с банка в пользу заемщика более чем 1,5 миллиона
гривен, полученных банком за пользование кредитом. Факимчески данным решение
суда истец совместно с заемщиком лишил банк всей прибыли, которую тот получил
за предоставление кредита. Совсем как в евангелии от Луки: «И если взаймы даёте тем, от которых
надеетесь получить обратно, какая вам за то благодарность?». Но суд
принимал решения не согласно евангелие, а согласно действующему
законодательству. Решение
было обжаловано банком в апелляционном и кассационном порядке. Аппеляционный, а
затем и кассационный суд оставил решение в силе. Кто-то скажет, что решение
было «проплачено», но, простите, не пойман не вор. И даже если было проплачено,
то в любом случае из тех 1,5 млн, которые банк вернул заемщику. Лично по мне,
так пусть лучше заработает адвокат, чем банкир.
Пример второй. Суд признал
недействительным договор ипотеки, согласно которому заемщик передал в ипотеку
банку имущественные права на строящееся жилье (полный текст постановления
приведен в конце книги (2)). По сути, банк прокредитовал строительство жилья,
под залог того, что когда дом будет введен в эксплуатацию, банк станет
ипотекодержателем самих квартир. Суд совершенно справедливо обратил внимание на
то, что на момент заключения договоров ипотеки имущественные права согласно
закону не могли быть предметом ипотеки. Опять кто-то попробует назвать подобное
решение проплаченым и несправедливым, но вспомните, что если бы не
организованный банками мировой финансовый кризис, то банки бы имели куда меньше
проблем с кредитами. Все бы работали, зарабатывали и возвращали кредиты. Но как
я уже писал в предыдущей главе, банк такой вариант не устраивал. Банку нужен не
возврат кредитов, а кризис, неплатежи, отбирание имущества и превращение
заемщиков в рабов. Но не всегда получается. Как говорят: «и на старуху бывает
проруха». Так что давайте не боятся и создавать новые и новые «прорухи».
Пример третий. Если б я омел хоть каплю сочувствия к банкам, я бы назвал это решение «вопиющим». Хотя, если
честно, то таковым оно и является. Это «вопиюще справедливое решение»! Могу
только стоя апплодировать судьям Высшего специализированного суда (полный
текст определения приведен в конце книги (3)). Но теперь о сути. Женщина
передала баку в ипотеку трехкомнатную квартиру. И все было бы для банка
благополучно, если бы у женщины не нашелся гражданский муж. Официально брак
между ними не был зарегистрирован, но, тем не менее, исцу удалось доказать, что
они много лет проживают совместно, ведут совместное хозяйство. На этом
основании, квартира, которую женщина приобрела и оформила на свое имя, является
их совместной собственностью, и для передачи ее в ипотеку требовалось согласие
ее гражданского мужа. А так как он такого согласия не давал, суд признал
ипотечный договор недействительным.
В действительности таких примеров очень много.
Заемщики сплошь и рядом выигрывают дела у банков и сохраняют свое имущество.
Информация о делах выигранных заемщиками постоянно замалчивается. Банки боятся
распространения информации, о судах, которые они проиграли. Мало кто знает о
Постановлении Конституционного Суда Украины, о разъяснениях Верховного Суда, о
порядке решения споров вытекающих из кредитных отношений.
Но решения в
пользу заемщиков есть и их число растет. Суды все чаще и чаще становятся на
сторону заемщиков. Так что бороться с банками можно и нужно. И победа в этой
борьбе реальна. Успехов всем, кто примет решение бороться. С нами правда, с
нами бог, с нами закон.
(Пример-1)
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«_____» «____________» 20___
року
«_____________» районний суд м. «___________»
в складі:
головуючого - судді «______________________»,
при секретарі - «______________________»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
«_______________» (Позивач) до «__________», (Відповідач 1) та ;
громадянин «__________________» (Відповідач 2)
треті особи:
Національний банк України, (Особа 1)
приватний нотаріус «________________» (Особа 2),
про визнання недійсними кредитного договору «№____» від
«______________» укладеного між Відповідач 1 та Відповідач 2.
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного
договору «№____» від «___________________» укладеного між Відповідач 1 та
Відповідач 2. В подальшому Позивачем були змінені позовні вимоги і він просив
визнати недійсним договір іпотеки
«№____» від «_________________» укладений між між Відповідач 1 та
Відповідач 2 та посвідчений Особа 2. Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що
кредитний договір «№____» від «___________________» є недійсним, в зв’язку з
відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії
Національного банку України, яка передбачена пп. «г» п. 4 ст. 5 п. 4 ст.
Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати Відповідач 2 іноземну
валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобовязань за кредитним договором. Недійсність
основного кредитного зобовязання тягне недійсність договору іпотеки. Також
позивач стверджує, що укладення між Відповідач 1 та Відповідач 2 кредитного
договору та договору іпотеки призвело до того, що Відповідач 2 порушив
зобов’язання прийняті ним на підставі договору займу (позики) укладеного між
Позивач та Відповідач 2 «___________» 20 __ року.
В судовому засіданні представник Позивача позов підтримав та просив
його задовольнити.
Представник Відповідача 1 проти позову заперечував, посилаючись на
законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської
ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу.
Представник Відповідача 1 також заявив, що позов подано неналежним
Позивачем та з пропуском строків для подачі позову, передбачених ст.. 257
Цивільного Кодексу України. Представник Відповідача 1 стверджує, що Позивач не
має ніякого відношення до укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2
кредитного договору та договору іпотеки, оскільки не являється стороною по жодному
з оспорюваним договорів. Також Представник Відповідача 1 заявив, що обидва
договори: кредитний договір «№____» від
«_______________» та договір іпотеки
«№____» від «__________________» укладений між Відповідачем 1 та
Відповідачем 2 припинили свою дію у зв’язку з повним виконанням Відповідачем 1
та Відповідачем 2 зобов’язань прийнятих за оспорюваним договорами.
Відповідач 2 в судове засідання представника не направив, в заяві
поданій до початку судового засідання позовні вимоги визнав повністю і просив
позов задовільнити.
Особа 1 (Національний банк України) в судове засідання представника не
направив, в письмових запереченнях проти позову просив розглядати справу за
відсутністю представника та відмовити в позові.
Особа 2 (приватний нотаріус) в судове засідання не з’явилась, про час
розгляду справи повідомлена належним чином, просила розглядати справу за її
відсутності.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі,
вважає, що позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Як встановлено в судовому засіданні, між Відповідач 1 та Відповідач 2
«_____»____________ року укладено договір споживчого кредиту № ____ Згідно п.
1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та
валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає,
зобовязується належним чином використати і повернути банку суму отриманого
кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом виконати всі
інші зобовязання, які вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2.
частини 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник
приймає його на наступних умовах: розмір кредиту 200 000; валюта кредиту долари
США; цільове призначення кредиту споживчі цілі.
В забезпечення виконання Відповідач 2 своїх зобовязань перед Відповідач
1 за кредитним договором, між Відповідач 1 та Відповідач 2 «___» __________ року було укладено договір
іпотеки № ______, за яким Відповідач 2 в забезпечення виконання зобов’язань
перед Відповідач 1 передав в якості забезпечення виконання кредитних зобовязань
Відповідачу 1 в іпотеку чотирикімнатну квартиру № ____ загальною площею 261,30 кв. м., що
знаходиться за адресою (___________________________________).
Між Позивачем та Відповідачем 2 «___» __________ року було укладено
договір договору займу (позики). У відповідності до умов вищевказаного договору
Позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1 000 000 гривень строком на
один рік. Відповідач 2 зобов’язувався повернути Позивачу отримані кошти в строк
до «___» __________ року, а в разі неповернення коштів у вищевказаний строк
передати Позивачу у власність чотирикімнатну квартиру № ____ загальною площею 261,30 кв. м., що
знаходиться за адресою (________________________________). Відповідач 2
прийняті на себе зобов’язання не виконав, кошти лише Позивачу не повернув.
Невиконання прийнятих на себе зобов’язань Відповідач 2 пояснив важки фінансовим
становищем та неможливістю передати Позивачу квартиру, обумовлену в договорі
займу (позики) у зв’язку з тим, що вищевказана квартира передана в іпотеку
Відповідачу 1.
Таким чином Позивач стверджує, що укладення кредитного договору «№____»
від «_______________» та договір іпотеки
«№____» від «__________________» укладених між Відповідачем 1 та
Відповідачем 2 порушило його інтереси. Про існування кредитного договору та
договору іпотеки, укладених між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Позивач
дізнався лише «___» _________року.
Позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір «№____» від
«_______________» та договір іпотеки «№____»
від «__________________» на підставі того, що у відповідачів при укладенні
спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного
банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу
при виконанні кредитного договору.
В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії
відповідачі не спростували.
У п. 1.11.1. спірного договору кредиту зазначено, що усі платежі для
повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом
повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на
умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до
приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця
України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і
в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а
також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на
території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на
умовах, встановлених законом.
У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №
14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною
першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за
номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -
гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній
валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у
випадках і в порядку, встановлених законом (частина другастатті 192 ЦК, частина
третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року
N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює
загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та
передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід
отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.
Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України,
загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і
функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних
операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення
валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства
визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного
контролю».
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій
відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні
цінності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей
відноситься іноземна валюта іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів,
казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним
засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу
або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які
перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних
розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться
до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає
індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які
підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються
резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період,
необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія
потребується у разі використання іноземної валюти на території України як
засобу платежу.
Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на
вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5
Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються
лише юридичним особам.
Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із
сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною
або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не
передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Разом з цим, у Відповідача 1, а відтак і у Відповідача 2, як встановлено
судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту
індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при
здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.
Відповідач 1надав суду банківську ліцензію № ____ від «_____»_________
року, дозвіл № 191-1 від 08.11.2006 року та додаток до даного дозволу. Однак,
посилання Відповідача на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового
дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як
засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується
наступним.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком
України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території
України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного
банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної
валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або
отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується
лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк
видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з
валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.
Згідно п. 1.7.2. оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу
кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається
однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та
перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці
позичальника.
З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони
погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в
силу його реальності не є укладеним) а саме, подання позичальником кредитної
заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник
просить переказати кредитні кошти.
Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного
кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з
проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту був Відповідач 1
у судовому засіданні не були надані.
Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк
перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму
кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник
(Відповідач2) має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за
відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.
Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок
та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам
індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на
території України як засобу платежу.
Відповідач 2, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як
засіб платежу при виконанні своїх зобовязань за спірним договором кредиту,
вносячи готівкою долари США в касу Відповідача 1.
Так, пунктом 1.5.1. спірного договору кредиту передбачено, що
повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в
розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу
банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не
передбачено цим договором.
Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою
кредиту (виконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором)
вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту
позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобовязання перед
банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.
Вказане підтверджується і наданими Відповідачем 1виписками, де в
призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок».
Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття
рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492
від 12.11.2003, поточний рахунок рахунок, що відкривається банком клієнту на
договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових
операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та
вимог законодавства України.
Згідно банківських виписок, наданих Відповідач , ці виписки
здійснюються з поточного рахунку Відповідач 2 Квитанціями № 12 та № 31, копії
яких надані Позивачем, підтверджується факт внесення готівки також на рахунок
Відповідача 2 призначення платежу: «Поповнення поточного рахунку для погашення
кредиту».
Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при
сплаті кредиту Відповідачем 2 саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в
подальшому Відповідачем 1 цих коштів на будь-які транзитні рахунки не
стосується позичальника, так як його обовязок зі сплати кредиту є виконаним з
моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та
підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки
на поточний рахунок».
Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на
території України, затверджених постановою Правління Національного банку
України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови
використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.
Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть
використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу
у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та
"е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших
податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій
відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та
супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів
і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.
Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти
та іноземні представництва можуть використовувати на території України
готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним
представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд
(віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в
службові відрядження.
Таким чином, Відповідачу 2 чинним законодавством не було надано права
здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за
спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь
Відповідача 1 шляхом внесення доларів США в касу Відповідача 2.
Посилання Відповідача 1на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного
регулювання і валютного контролю» не передбачається отримання індивідуальної
ліцензії на «перерахування іноземної валюти» суперечить наведеному вище пп. «г»
п. 4 ст.Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують
операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу
або як застави.
Суд не бере до уваги посилання представника Відповідача 1на лист
Національного банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення
валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст. 56 Закону України
«Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку
видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій,
положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.
Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами
України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема
вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу)
не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету
мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».
Слід також залишити без уваги як доказ висновок науково-правової експертизи
Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, наданий третьою особою - НБУ,
так як по-перше, даний висновок не є висновком судової експертизи, який може
бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на
підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. По-друге,
проведення експертизи з юридичних питань в цивільному судочинстві не
допускається, та як юридичну оцінку обставинам справи та юридичний аналіз
справи здійснює виключно суд, який володіє необхідними юридичними знаннями.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент
укладення спірного кредитного договору законодавством України не було
передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу
Національного банку України надають право громадянам України здійснювати
валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним
договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК
України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету.
За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити
цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є
недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього
Кодексу.
Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений
нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про
судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,
правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії),
згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.
Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як
сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким
правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної
влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка
потребує ліцензування
Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227
ЦК України є недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних
наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне
зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання
(вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не
встановлено цим Кодексом.
Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших
негативних наслідків визнання недійсним основного зобовязання, забезпеченого
договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобовязання.
За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог Позивача щодо
недійсності кредитного договору № ____ від _________ року, в забезпечення
виконання Відповідачем 2 обовязків за яким було укладено між Відповідач 2 та
Відповідач 1 договору іпотеки від «______________», останній підлягає визнанню
судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності
правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних
справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями
215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови:
про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його
недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків
його недійсності.
Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання
правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно
зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні
умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права
третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках
рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені
відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи
скасувати його реєстрацію тощо.
Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і
обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені
законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів
захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити
зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим
способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю
правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту
цивільних прав».
Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам
Позивача, виходячи з зацікавленості Позивача щодо застосування наслідків
недійсності кредитного договору, вбачається за можливе в порядку застосування
реституції за недійсним кредитним договором стягнути з Відповідача 1 на користь
Відповідача 2 кошти в сумі 1 546 388
гривень, які були сплачені Відповідачем 2 на користь Відповідача 1 у якості
відсотків за користування кредитними коштами.
Стосовно застосування реституції за недійсним договором іпотеки
виключення з Державного реєстру іпотек
запису за № ______ від «___________»року про державну реєстрацію Договору
іпотеки № ______ від «___________»року, та з Єдиного реєстру заборон відчуження
обєктів нерухомого майна запис за № ____ від від «___________»року про державну
реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № ______
від «___________» року неможливе, оскільки за даними наданими Відповідачем 1 та
Відповідачем 2 вищевказані заборони були зняті у зв’язку з повним виконанням
Відповідачем 2 зобов’язань по кредитному договору.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.
192,203,215,216,227,533,548 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,61,212,213,215 ЦПК
України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 треті особи
Національний банк України, приватний нотаріус «_________» міського
нотаріального округу про визнання недійсними кредитного договору та договору
іпотеки - задовольнити .
Визнати недійсним Договір кредиту № _____ , укладений між Відповідач 1
та Відповідач 2 «____»________ року.
Визнати недійсним Договір іпотеки № ______, укладений між Відповідач 1
та Відповідач 2 «____»________ року.
В порядку застосування реституції за недійсним кредитним Договором
стягнути з Відповідача 1 на користь Відповідача2, кошти в сумі 1 546
388 гривень.
Рішення набуває сили в порядку,
встановленому ст.223 ЦПК України.
Головуючий ____________________
(Пример-2)
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2013 року
|
|
м. Київ
|
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
|
Яреми А.Г.,
|
суддів:
|
Григор’євої Л.І.,
|
Гуменюка В.І.,
|
Онопенка В.В.,
|
|
Охрімчук Л.І.,
|
Романюка Я.М.,
|
Сеніна Ю.Л.,
|
|
|
|
|
розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного
товариства«Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Акціонерний комерційний
промислово-інвестиційний банк») про перегляд ухвали колегії суддів судової
палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29
листопада 2011 року у справі за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний
промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою
відповідальністю «Корпорація «Райагробуд» (далі – ТОВ «Корпорація
«Райагробуд»), виконавчого комітету Черкаської міської ради, комунального підприємства
«Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації» (далі – КП «Черкаське обласне
бюро технічної інвентаризації»), третя особа – ОСОБА_3, про визнання договору
недійсним, скасування рішення про оформлення права власності на нерухоме майно
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2, які діють у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ПАТ
«Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_3, приватного
нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, треті особи: ТОВ «Корпорація
«Райагробуд», ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватне
підприємство «Агрохімзахист Зерно Продукт» (далі – ПП «Агрохімзахист Зерно
Продукт»), ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,
ОСОБА_19, про визнання договору іпотеки недійсним, а також за позовами ОСОБА_8,
ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,
ОСОБА_12, ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт», ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15,
ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 до ПАТ «Акціонерний комерційний
промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_3, приватного нотаріуса Черкаського
міського нотаріального округу ОСОБА_6, третя особа – ТОВ «Корпорація
«Райагробуд» про визнання договору іпотеки недійсним,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2010 року ПАТ «Акціонерний комерційний
промислово-інвестиційний банк» звернулося до суду із зазначеним позовом,
посилаючись на те, що 1 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний
договір НОМЕР_1 за умовами якого банк надав кредит ОСОБА_3 на придбання квартир
№№ 1, 2, 5, 6, 9, 10, 13, 14, 17, 18, 21, 22, 25, 26 у будинку НОМЕР_2 по
АДРЕСА_1 у сумі 5 млн грн, які вона зобов’язалась повернути не пізніше 28
вересня 2027 року. З метою забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ
«Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» і ОСОБА_3 1 жовтня 2007
року укладено іпотечний договір НОМЕР_3, відповідно до якого передано в іпотеку
банку майнові права на вищевказані квартири. Кредитні кошти ОСОБА_3 отримала в
повному обсязі шляхом перерахування з позичкового рахунку банку на поточний
рахунок ТОВ «Корпорація «Райагробуд» як розрахунок на придбання квартир. 1
жовтня 2007 року був укладений договір
про зміни та доповнення до договору на пайову участь від 12 січня 2006
року, яким цей договір було доповнено третьою стороною - ПАТ «Акціонерний
комерційний промислово-інвестиційний банк».
19 лютого 2008 року
між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» укладено договір НОМЕР_4
на пайову участь у будівництві квартири № 5 у житловому будинку НОМЕР_2 по
АДРЕСА_1. 14 квітня 2009 року виконавчим комітетом Черкаської міської ради було
прийнято рішення НОМЕР_5 про оформлення права власності на зазначену квартиру.
Оскільки цим договором
порушено право ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» як
іпотеко держателя, що позбавляє його права здійснити реалізацію предмета
іпотеки, позивач просив визнати недійсним договір НОМЕР_4 від 19 лютого 2008
року, скасувати рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради в частині
надання дозволу на оформлення права власності на квартиру № 5 в будинку
НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, скасувати свідоцтво
про право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме
майно.
ОСОБА_1, ОСОБА_2
звернулись до суду із зустрічним
позовом, у якому просили визнати іпотечний договір від 1 жовтня 2007
року недійсним, зобов’язати зняти заборону відчуження квартири та виключити з
Державного реєстру іпотек запис про обтяження майна іпотекою. Свої вимоги вони
мотивували тим, що на момент укладення зазначеного договору статтею 5 Закону
України «Про іпотеку» такий предмет іпотеки, як майнове право, не був передбачений, а тому відповідно до положень статей 203, 215
Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договір іпотеки є недійсним.
ОСОБА_8, ОСОБА_7,
ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт»,
ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 пред’явили позов до
ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_3,
приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, третя
особа – ТОВ «Корпорація «Райагробуд», про визнання договору іпотеки недійсним у
частині передачі в іпотеку майнових прав на квартири під №№ 1, 2, 6, 9, 10, 13,
14, 17, 18, 21, 25, 26 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 зняття заборони відчуження
вищевказаних квартир та виключення з Державного реєстру іпотек записів про
обтяження їх іпотекою. Свої вимоги вони обґрунтовували тим, що іпотечний
договір було укладено на забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов’язань
перед ПАТ «Акціонерний комерційний
промислово-інвестиційний банк» за договором про іпотечний кредит, однак
відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» на момент укладання
вказаного договору майнові права не могли
бути предметом іпотеки.
Рішенням Соснівського
районного суду м. Черкас від 18 квітня
2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської
області від 8 серпня 2011 року, у
задоволенні позову ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»
відмовлено. Позов ОСОБА_ 1, ОСОБА_2 задоволено частково: постановлено визнати
недійсним іпотечний договір від 1 жовтня 2007 року НОМЕР_1, укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний
банк» та ОСОБА_3 у частині передачі в іпотеку майнових прав на трикімнатну
квартиру № 5, що розміщена на п’ятому поверсі житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1, зобов’язано приватного нотаріуса Черкаського нотаріального округу
ОСОБА_6 зняти заборону на відчуження квартири № 5 у будинку НОМЕР_2 по
АДРЕСА_1, накладену нею 1 жовтня 2007 року на підставі іпотечного договору, та
зареєстровану в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 1
жовтня 2007 року, і виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження
вказаного майна; у задоволенні решти вимог ОСОБА_ 1, ОСОБА_2 відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ПП
«Агрохімзахист Зерно Продукт», ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,
ОСОБА_18, ОСОБА_19 про визнання договору іпотеки недійсним у частині передачі в
іпотеку майнових прав на квартири під №№ 1, 2, 6, 9, 10, 13, 14, 17, 18, 21,
25, 26 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1,
зняття заборони відчуження вищевказаних квартир та виключення з
Державного реєстру іпотек записів про обтяження їх іпотекою задоволено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 29 листопада 2011 року касаційну скаргу ПАТ «Акціонерний комерційний
промислово-інвестиційний банк» відхилено, рішення Соснівського районного суду
м. Черкас від 18 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської
області від 8 серпня 2011 року залишено без змін.
У поданій до
Верховного Суду України 5 листопада 2012 року заяві ПАТ «Акціонерний комерційний
промислово-інвестиційний банк» просить
скасувати ухвалу колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року, ухвалу Апеляційного суду Черкаської області
від 8 серпня 2011 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов банку,
відмовити в зустрічному позові та позовах третіх осіб із самостійними вимогами,
посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права,
зокрема незастосування Закону України
«Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та
іпотечні сертифікати».
На підтвердження своїх
доводів ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» наводить
рішення колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 14 січня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді
України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_13 та перевіривши доводи
заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява
задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно зі статтею 355
Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про
перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з
підстав:
1) неоднакового
застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм
матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у
подібних правовідносинах;
2) встановлення
міжнародною судовою установою, юрисдикція якої
визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при
вирішенні справи судом.
Судами
встановлено, що 12 січня 2006
року між ОСОБА_3 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» було укладено договір на
пайову участь у будівництві 14 квартир у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. 1 жовтня 2007 року між ПАТ «Акціонерний
комерційний промислово-інвестиційний банк» і ОСОБА_3 укладено договір НОМЕР_1
про іпотечний кредит, за умовами якого ОСОБА_3 отримала 5 млн грн на придбання
квартир №№ 1, 2, 5, 6, 9, 10, 13, 14, 17, 18, 21, 22, 25, 26 у будинку НОМЕР_2
по АДРЕСА_1, які зобов’язалась повернути в установлений договором строк – до 28
вересня 2027 року. З метою забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ
«Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» і ОСОБА_3
1 жовтня 2007 року було укладено іпотечний договір НОМЕР_2, відповідно
до якого банку передано в іпотеку майнові права на вищевказані квартири.
Кредитні кошти ОСОБА_3 отримала в повному обсязі, шляхом перерахування з
позичкового рахунку банку на поточний рахунок ТОВ «Корпорація
«Райагробуд». Договором від 1 жовтня
2007 року були внесені зміни та
доповнення до договору на пайову участь від 12 січня 2006 року, яким цей
договір доповнено третьою стороною – ПАТ
«Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
У подальшому договір
між ОСОБА_3 і ТОВ «Корпорація
«Райагробуд» було розірвано за
ініціативою першої.
Відповідно до
укладених згодом нових договорів фінансування спірних квартир було здійснене
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт», ОСОБА_
19, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_11,
ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_13, ОСОБА_ 12, ОСОБА_16.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким
погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те,
що іпотечний договір суперечить
положенням частини другої статті 5 та частини першої статті 18 Закону України
«Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного
договору), що є підставою для визнання його недійсним.
Разом із тим у наданому для
порівняння ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» рішенні
колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року
вказано, що в зазначених правовідносинах застосуванню підлягає Закон України
«Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та
іпотечні сертифікати» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного
договору), за положенням якого іпотека
може виникати щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.
Викладене свідчить про те, що
має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих
норм матеріального права, а саме: статті
5 Закону України «Про іпотеку» та статті
5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим
іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», що потягло ухвалення різних за
змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом
касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у
цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою
недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною
вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203
цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, судами вирішувався спір щодо недійсності
іпотечного договору з тих підстав, що на момент укладення спірного договору
майнові права на об’єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом
іпотеки.
Статтею 5 Закону України від 5
червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час
укладення спірного договору) указаний вичерпний перелік об’єктів, які могли
бути предметом іпотеки за іпотечним договором.
Предметом іпотеки могли бути
один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно
належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання,
якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи
організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього
відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно
зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі
об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або
інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення
іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити
право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у
майбутньому.
Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише
після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий
об'єкт нерухомості чи приєднання її до
предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права
власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при
передачі в іпотеку майнових прав у цьому законі були відсутні.
Закон України від 19 червня
2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим
іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (у редакції, яка була чинною на час
укладення спірного договору) встановлює відносини у системі іпотечного
кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за
іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.
Отже, предметом
правового регулювання Закону України від 19 червня 2003 року № 979-ІV
«Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та
іпотечні сертифікати» є відносини, що
виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору,
забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був
укладений 1 жовтня 2007 року між ПАТ
«Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3.
Майнові права на
об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із
Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу
світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового
будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».
З огляду на наведене суди
дійшли правильного висновку про те, що
1 жовтня 2007 року під час
укладення договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону
України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції, яка
була чинною на час укладення спірного
договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не
могли бути предметом іпотеки.
Саме з таких міркувань виходив і суд касаційної інстанції, залишаючи
без змін ухвалені у справі судові рішення, а тому підстави для скасування
ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 29 листопада 2011 року відсутні.
Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в
задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не
підтвердилися.
Керуючись статтею
3603 ЦПК України, Судова палата у
цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
У задоволенні заяви
ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд ухвали
колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року
відмовити.
Постанова є остаточною
і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді : Л.І. Григор’єва
В.І. Гуменюк
В.В. Онопенко
Л.І.
Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
(Пример-3)
УХВАЛА
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,
Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк «___________», про
визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
«____________» районного суду «____________» області від «___» «__________»
«_____» року та ухвалу Апеляційного суду «____________» області від «___»
«__________» «_____» року,
в с т а н о в и л а:
У вересні «_____» року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,
Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк «___________», про
визнання недійсним договору іпотеки, іпотеки, укладеного «___» «__________»
«_____» року між ПАТ «___________» та ОСОБА_2. Зазначав, що з «___»
«__________» «_____» року перебуває цивільному шлюбі з ОСОБА_2,
проживає за однією адресою, веде спільне господарство, має спільну неповнолітню
дитину. Під час перебування у цивільному шлюбі ним,
разом з ОСОБА_2 було
придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
«___» «__________» «_____» року між ПАТ «___________» та ОСОБА_2 було
укладено договір іпотеки, відповідно до якого вказана квартира була передана в
іпотеку в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним
договором від «___» «__________» «_____» року про надання кредитної лінії в
сумі 35000 доларів США.
Оскільки згоди на передачу його частки квартири в іпотеку він не давав,
ОСОБА_1 просив суд визнати цей договір іпотеки
недійсним.
Рішенням «____________» районного суду «____________» області від «___»
«__________» «_____», залишеним без змін ухвалою Апеляційного
суду «____________» області від «___» «__________» «_____», в позові відмовлено.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на
неправильне застосування судами норм процесуального права та порушення норм
матеріального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових
рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд
апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони намагаються уникнути відповідальності
за взятими на себе зобов'язаннями перед ПАТ «___________»,
а порушене право позивача може бути відновлено шляхом пред'явлення ним вимоги
про відшкодування завданих йому збитків.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути
законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд
вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги
і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні
дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для
вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін
випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню
до цих правовідносин.
При вирішенні справи місцевим судом встановлено, що з «___»
«__________» «_____» року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають
у цивільному шлюбі проживає за однією адресою, веде спільне господарство, має
спільну неповнолітню дитину. «___» «__________» «_____» року ОСОБА_2
придбала за договором купівлі-продажу квартиру
АДРЕСА_1. Фактично квартира за АДРЕСА_1.
була придбана за кошти ОСОБА_1, що підтверджено поясненнями ОСОБА_2
та показами свідків.
«___» «__________» «_____» року між ПАТ «___________»,
в особі «_______________» філії та ОСОБА_2
було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом «_____________»
районного нотаріального округу.
Відповідно до умов цього договору ОСОБА_2, яка діяла від
свого імені передала в іпотеку в порядку забезпечення
виконання зобов'язань за кредитним договором від «___» «__________» «_____»
року.
При цьому ОСОБА_2, подала нотаріусу заяву про те,
що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 і не є спільною
сумісною власністю, оскільки на час її набуття ОСОБА_2 не перебувала у
шлюбі, і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права
власності на частину квартири (її частку), у тому числі і відповідно до статей
64, 74 та 97 СК України, немає.
Згідно з ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути
передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не
перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний
договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та
іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
За змістом ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним
майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за
позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив
правочин, необхідних повноважень.
Проте, місцевий суд зазначених вимог закону не врахував та не звернув
уваги на те, що майно, яке перебуває у спільній власності, може бути передане у
заставу лише за згодою усіх співвласників, а підставою для визнання недійсним
правочину щодо розпорядження таким майном, зокрема, є відсутність у
співвласника, який вчинив цей правочин, згоди інших співвласників на його
укладення.
Встановивши, що ОСОБА_2 при передачі спірної квартири в
іпотеку приховала той факт, що дана квартира перебуває у спільній
власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2. А ОСОБА_1
згоди на передачу його частки в спірній квартирі в іпотеку не надавав, суд
першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав
для часткового визнання недійсним оспорюваного правочину.
Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені
обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної
скарги представника позивача.
Таким чином, допущені судами при вирішені цієї справи порушення норм
процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають
значення для її правильного вирішення.
З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна
визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав,
передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у
цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення «____________» районного суду «____________» області від «___»
«__________» «_____» року та ухвалу Апеляційного суду
«____________» області від «___» «__________» «_____» року скасувати, а справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
