Беспрецедентное решение суда о признании недействительным кредитного договора

Такого решения я еще не видел!

          Суд признал недействительным кредитный договор, заключенный 10 лет тому назад. При этом договор уже был выполнен сторонами. Кредит погашен. Ипотека возвращена. Однако Суд восстановил справедливость, и обязал банк вернуть все проценты, полученные по кредитному договору. На минуточку полтора миллиона гривен! 

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«_____» «____________»  20___ року

«_____________» районний суд м. «___________»

в складі:

головуючого - судді «______________________»,

при секретарі - «______________________»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом 

«_______________» (Позивач) до «__________», (Відповідач 1) та ;

громадянин «__________________» (Відповідач 2)

треті особи:

Національний банк України, (Особа 1)

приватний нотаріус «________________» (Особа 2),

про визнання недійсними кредитного договору «№____» від «______________» укладеного між Відповідач 1 та Відповідач 2.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору «№____» від «___________________» укладеного між Відповідач 1 та Відповідач 2. В подальшому Позивачем були змінені позовні вимоги і він просив визнати недійсним договір іпотеки  «№____» від «_________________» укладений між між Відповідач 1 та Відповідач 2 та посвідчений Особа 2. Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що кредитний договір «№____» від «___________________» є недійсним, в зв’язку з відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «г» п. 4 ст. 5 п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати Відповідач 2 іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобовязань за кредитним договором. Недійсність основного кредитного зобовязання тягне недійсність договору іпотеки. Також позивач стверджує, що укладення між Відповідач 1 та Відповідач 2 кредитного договору та договору іпотеки призвело до того, що Відповідач 2 порушив зобов’язання прийняті ним на підставі договору займу (позики) укладеного між Позивач та Відповідач 2 «___________» 20 __ року. 

В судовому засіданні представник Позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник Відповідача 1 проти позову заперечував, посилаючись на законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу.

Представник Відповідача 1 також заявив, що позов подано неналежним Позивачем та з пропуском строків для подачі позову, передбачених ст.. 257 Цивільного Кодексу України. Представник Відповідача 1 стверджує, що Позивач не має ніякого відношення до укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 кредитного договору та договору іпотеки, оскільки не являється стороною по жодному з оспорюваним договорів. Також Представник Відповідача 1 заявив, що обидва договори:  кредитний договір «№____» від «_______________» та договір іпотеки  «№____» від «__________________» укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 припинили свою дію у зв’язку з повним виконанням Відповідачем 1 та Відповідачем 2 зобов’язань прийнятих за оспорюваним договорами.

Відповідач 2 в судове засідання представника не направив, в заяві поданій до початку судового засідання позовні вимоги визнав повністю і просив позов задовільнити. 

Особа 1 (Національний банк України) в судове засідання представника не направив, в письмових запереченнях проти позову просив розглядати справу за відсутністю представника та відмовити в позові.

Особа 2 (приватний нотаріус) в судове засідання не з’явилась, про час розгляду справи повідомлена належним чином, просила розглядати справу за її відсутності.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Як встановлено в судовому засіданні, між Відповідач 1 та Відповідач 2 «_____»____________ року укладено договір споживчого кредиту № ____ Згідно п. 1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобовязується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом виконати всі інші зобовязання, які вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2. частини 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту 200 000; валюта кредиту долари США; цільове призначення кредиту споживчі цілі.

В забезпечення виконання Відповідач 2 своїх зобовязань перед Відповідач 1 за кредитним договором, між Відповідач 1 та Відповідач 2  «___» __________ року було укладено договір іпотеки № ______, за яким Відповідач 2 в забезпечення виконання зобов’язань перед Відповідач 1 передав в якості забезпечення виконання кредитних зобовязань Відповідачу 1 в іпотеку чотирикімнатну квартиру № ____ загальною площею 161,30 кв. м., що знаходиться за адресою (___________________________________).

Між Позивачем та Відповідачем 2 «___» __________ року було укладено договір договору займу (позики). У відповідності до умов вищевказаного договору Позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1 000 000 гривень строком на один рік. Відповідач 2 зобов’язувався повернути Позивачу отримані кошти в строк до «___» __________ року, а в разі неповернення коштів у вищевказаний строк передати Позивачу у власність чотирикімнатну квартиру № ____ загальною площею 161,30 кв. м., що знаходиться за адресою (________________________________). Відповідач 2 прийняті на себе зобов’язання не виконав, кошти лише Позивачу не повернув. Невиконання прийнятих на себе зобов’язань Відповідач 2 пояснив важки фінансовим становищем та неможливістю передати Позивачу квартиру, обумовлену в договорі займу (позики) у зв’язку з тим, що вищевказана квартира передана в іпотеку Відповідачу 1.

Таким чином Позивач стверджує, що укладення кредитного договору «№____» від «_______________» та договір іпотеки  «№____» від «__________________» укладених між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 порушило його інтереси. Про існування кредитного договору та договору іпотеки, укладених між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Позивач дізнався лише «___» _________року.

Позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір «№____» від «_______________» та договір іпотеки  «№____» від «__________________» на підставі того, що у відповідачів при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії відповідачі не спростували.

У п. 1.11.1. спірного договору кредиту зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина другастатті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у Відповідача 1, а відтак і у Відповідача 2, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

Відповідач 1надав суду банківську ліцензію № ____ від «_____»_________ року, дозвіл № 191-1 від 08.11.2006 року та додаток до даного дозволу. Однак, посилання Відповідача на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується наступним.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

Згідно п. 1.7.2. оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці позичальника.

З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти.

Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту був Відповідач 1 у судовому засіданні не були надані.

Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник (Відповідач2) має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.

Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Відповідач 2, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобовязань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу Відповідача 1.

Так, пунктом 1.5.1. спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобовязання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Вказане підтверджується і наданими Відповідачем 1виписками, де в призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно банківських виписок, наданих Відповідач , ці виписки здійснюються з поточного рахунку Відповідач 2 Квитанціями № 12 та № 31, копії яких надані Позивачем, підтверджується факт внесення готівки також на рахунок Відповідача 2 призначення платежу: «Поповнення поточного рахунку для погашення кредиту».

Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту Відповідачем 2 саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому Відповідачем 1 цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так як його обовязок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином, Відповідачу 2 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь Відповідача 1 шляхом внесення доларів США в касу Відповідача 2.

Посилання Відповідача 1на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти» суперечить наведеному вище пп. «г» п. 4 ст.Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Суд не бере до уваги посилання представника Відповідача 1на лист Національного банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.

Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

Слід також залишити без уваги як доказ висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, наданий третьою особою - НБУ, так як по-перше, даний висновок не є висновком судової експертизи, який може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. По-друге, проведення експертизи з юридичних питань в цивільному судочинстві не допускається, та як юридичну оцінку обставинам справи та юридичний аналіз справи здійснює виключно суд, який володіє необхідними юридичними знаннями.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування

Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобовязання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобовязання.

За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог Позивача щодо недійсності кредитного договору № ____ від _________ року, в забезпечення виконання Відповідачем 2 обовязків за яким було укладено між Відповідач 2 та Відповідач 1 договору іпотеки від «______________», останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.

Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав».

Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам Позивача, виходячи з зацікавленості Позивача щодо застосування наслідків недійсності кредитного договору, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним кредитним договором стягнути з Відповідача 1 на користь Відповідача 2  кошти в сумі 1 546 388 гривень, які були сплачені Відповідачем 2 на користь Відповідача 1 у якості відсотків за користування кредитними коштами.

Стосовно застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключення  з Державного реєстру іпотек запису за № ______ від «___________»року про державну реєстрацію Договору іпотеки № ______ від «___________»року, та з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис за № ____ від від «___________»року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № ______ від «___________» року неможливе, оскільки за даними наданими Відповідачем 1 та Відповідачем 2 вищевказані заборони були зняті у зв’язку з повним виконанням Відповідачем 2 зобов’язань по кредитному договору.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 192,203,215,216,227,533,548 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,61,212,213,215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 треті особи Національний банк України, приватний нотаріус «_________» міського нотаріального округу про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки - задовольнити .

Визнати недійсним Договір кредиту № _____ , укладений між Відповідач 1 та Відповідач 2 «____»________ року.

Визнати недійсним Договір іпотеки № ______, укладений між Відповідач 1 та Відповідач 2 «____»________ року.

В порядку застосування реституції за недійсним кредитним Договором стягнути з Відповідача 1 на користь Відповідача 2  кошти в сумі 1 546 388 гривень,

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Головуючий ____________________

До Юрія Луценка

       

Весь інтернет рясніє посиланнями на висловлювання одного з лідерів опозиції.
 http://gazeta.zn.ua/internal/yuriy-lucenko-smenit-portret-na-stene-malo-nado-menyat-lico-strany-_.html
Хоча особисто я назвав би Юрія Віталійовича не "одним з лідерів" - а "єдиним лідером" опозиції,  бо хто, як не Юрій Луценко, має право на таке, з моєї точки зору, звання? Сеня Яценюк - просто смішно, його не лідером, а "підером" вважають (можливо не безпідставно). Віталій Кличко - сильний лідер (в самому прямому розумінні), але явно не вистачає досвіду. Олег Тягнибок (мої особисті симпатії на його боці), надто радикальний. То ж я - за Луценка! Але...
          За умови, що Юрій Вітальйович дасть мені вдповідь всього на одне запитання. Хоча я не вірю, що дасть. Можливо і дав би, якщо б почув саме запитання. Але йому, Юрію Віталійовичу, навряд чи почути з свого політичного Олімпу "глас" народу", в моєму уособленні. Хоча, якщо не сподіватись на диво, то чи варто взагалі жити?
           Отож власне саме запитання: Юрій Вітальйович пропонує нам усім міняти "обличчя країни". Що, Юрію, ви розумієте під обличчям?

Мабуть оце:
          Як на мене, не досить симпатичне обличчя, як для країни в якій я живу, в якій живуть мої діти та онуки. З цим щось треба робити, але як? На кого міняти "ЦЕ ОБЛИЧЧЯ"?
          Народ, доведений до відчаю, згоден міняти "ЦЕ" на будь що. Але...
          Давайте згадаємо про сумну історію нашої держави. У нас завжди чомусь виходило так, що кожний наступний був гірше попереднього. Дай бог, щоб змінивши "ЦЕ" ми отримали все-таки не гірше, а краще.
       
          Тож запитання до Вас, Юрію Віталійовичу:
Що ми отримаємо, якщо підемо за Вами?

          Ваше обличчя нам всім, безумовно, симпатичне. І Ваші погляди ми вцілому розділяємо. Але, приєднавшись до Гейропи, чи не отримаємо ми "ОЦЕ" -
          Ви можете дати українському народу гарантії, що на вулицях Києва чи інших міст не будуть проводитись гей- паради? Що наші діти виростуть нормальними, людьми а не підерастами чи лесбіянками? Якщо зможете - то ми чекаємо, якщо ж ні ...
          Щиро сподіваюсь, що ЗМОЖЕТЕ! І, тоді ми з Вами!

«Кляті москалі» из серии дела давно минувших дней.

            Починаю писати мемуари. Може старію, а може просто хочеться поділитись спогадами про те що було. Про те чого ми позбулись. І, головне, завдяки кому позбулись. Цей спогад пишу українською. Можливо тому, що в першу чергу він буде цікавий для «істинних» патріотів України.

            Було це років вісім – десять тому. Точно, звичайно, можу пригадати, але суть не в цьому. То були часи ненависного «кучмівського режиму». З яким так боролись «істинні» патріоти, що в решті-решт таки побороли. Побороли – і… В результаті, маємо те, що маємо. Та все одно знову боремося і таки знову щось поборемо.

            Власне часи Леоніда Даниловича пригадав тому, що тоді жив трохи краще, ніж зараз. І такі питання як: «Куди поїхати тижні на два відпочити?», – вирішувались не залежно від кількості зелених папірців в портмоне. Їх (папірців з портретами американських президентів) вистачало, щоб поїхати куди заманеться. Питання були лише в тому: «Де ще не були?» та: «Де буде цікавіше?».

            В усякому разі того року ми із сім’єю пристали на пропозицію друзів поїхати відпочити до Туреччини. Кількість зірок в готелі, який обирався – не обговорювалась. Готелів з кількістю зірок менше ніж «п’ять» для мене тоді не існувало. З певних причин я не буди озвучувати назву готелю. Хоча він цілком відповідав задекларованим п’яти «турецьким зіркам». Компанія складалась з чотирьох дорослих сімейних пар та шести дітей, з яких двійко можна було вважати підлітками.

            Відпочинок був абсолютно пристойний. Готель нормальний. За невеличкий «бакшиш» (менше $10) звичайний номер перетворювався в номер «Sea views». Їжа була досить смачна (ковбасу із свинини та горілку ми, як досвідчені туристи, привезли з собою). Море чисте, кілька басейнів, екскурсії, анімація… Відпочивали чудово. Трохи дратували галасливі німці, та ще більш галасливі «москалі». Німців було набагато більше, і галасу від них було більше. Та ми, українці – народ толерантний і терпимий, та і звикли якось до «руського розгулу».

Серед нас теж була одна росіянка. Точніше навіть не росіянка, а татарка – Ліза. Справжнє, татарське ім’я нормальному українцю просто не вимовити. То ж всі, включаючи її чоловіка, називали її «Ліза». Симпатична, тендітна татарочка, родом з Казані. Відтоді як вийшла заміж за киянина Олексія, жила в Києві. Української мови від неї ніхто і ніколи не чув, до приїзду в Туреччину. Там на другий день Ліза, несподівано для всіх, почала розмовляти «українською», правда на рівні «азіровського діалекту», але…

Ми, чесно кажучи, до цього спілкувались російською, але тут дружньо вирішили підтримати Лізу. Тим паче, що своє бажання розмовляти українською мовою вона пояснили з чисто російською прямотою – дослівно: «Мля, меня так зае…ли эти москали, что я не хочу, чтоб меня принимали за одну из них». Кому доводилось бувати на відпочинку за кордоном і там стикатись з нашими північними сусідами, чудово зрозуміє душевний порив татарської дівчини. То ж з другого дня ми всі почали розмовляти державною мовою, намагаючись дистанціюватись від хамовитих «москалів».

В цілому нас ніхто не зачіпав і все було б якось-ніяк, але…

Одного разу я повертався з моря разом із десятирічним сином і сином Лізи. Ми підійшли до басейну. Біля краю басейну стояла наша Ліза, тримаючи за волосся якусь німкеню. Ліза періодично «мокала» німкеню головою в басейн. Така собі мила жіноча суперечка. Що намагалась кричати німкеня, я так і не зрозумів. Можливо тому, що в школі вчив англійську, а можливо тому, що німкеня, між ковтками води, якось не дуже чітко висловлювала свою думку. Проте Лізу розуміли всі, включаючи, мабуть, і саму німкеню. Ліза була лаконічна: «Пей, сука немецкая, пей, падло». При кожному слові: «пей», голова німкені занурювалась в басейн. Чесно кажучи я остовпів.

Син Лізи Андрій кинувся вперед. Чи то допомогти матусі, чи то захистити її. Останнє було як раз вчасно, тому що на допомогу німкені вже бігло кілька кремезних німців. І по їх вигляду не варто було сподіватись на те, що все ще можна буде владнати без бійки. На щастя з’явився Лізин чоловік Олексій, а з ним і всі «наші», включаючи двох шістнадцятирічних підлітків. Та все одно, чисельна перевага була на боці німців, які збігались звідусіль. Але вибору вже не було – розпочалась бійка. Першим в бійку втрапив Андрійко. Десятирічний син Лізи примудрився збити в басейн здоровенного німця. Але і сам полетів слідом. В басейні малий опинився зверху над очманілим від несподіванки німцем. Хлопчина почав відчайдушно гамселити здоровенного чолов’ягу кулачками по голові, сидячи у того на плечах. Я зустрів першого німця потужним зустрічним ударом ноги, ледь ухилився від кулака іншого, який зачепившись за мою ногу гепнувся на землю, де став здобиччю мого сина. Хоч син і займався кілька років рукопашним боєм, та вистояти один на один із здоровим дорослим чоловіком у нього шансів не було. Розуміючи це я спробував перегородити дорогу черговому німчугану, який мчав до мого сина. Ми зіткнулись і я не встояв на ногах. Піднімаючись, отримав пару добрячих ударів з двох боків. В цей час поспіли Олексій і решта наших, але все одно у нас шансів не було ніяких. На кожного з нас припадало не менше п’яти-шести німців.

І тут над басейном, наче грім з неба, пролунало: «Братва! Немцы наших бьют!». І на полі бою з’явилось з десяток «клятих москалів». І хоч нас разом з ними все одно було втричі менше, але атака, «москалів» була така стрімка та рішуча, що «сталева воля» нащадків «СС» не витримала. Німці кинулись тікати. Навздогін полетіли стільці і все, що потрапило під руку, і звичайно ж, п’ятиповерховий «русский мат». Поле бою спорожніло. Обійшлось без жертв, хоча у декого пика була в крові. Я озирнувся навколо. Син, важно дихаючи, розминав праву руку. Очевидно малий встиг комусь із німчуганів зацілити. З басейну виліз Андрійко, в нього були розбиті кулаки. Гадаю, німцю з басейну добряче дісталось. Та і який сором для дорослого чолов’яги – бути побитим десятирічним хлопчиною. Андрійко кинувся до мами. Всі повернулись до винуватиці побоїща. Ліза підвелася з колін. Весь час бійки вона прикривала своїм тілом чиєсь немовля. Як з’ясувалось то було немовля тієї самої німкені, яку Ліза «мокала» в басейн. Мати й батько немовляти накивали п’ятами, а татарська жіночка прикривала немовля своїм тілом, отримуючи стусанів ногами одразу від кількох німців. Як не крути: «…коня на скаку остановит, в горящую избу войдет…».

«Лиза, что произошло?» – спитав Олексій, витираючи кров з розбитого підборіддя.

Ліза, дослівно: «Мля, представляешь, эта тварь немецкая поднесла вот этого ребенка, – Ліза кивнула в бік дитини, – чтоб он посцал в бассейн, сука. Я ей Ляди немецкой на ее вонючем языке говорю: что ж ты сука делаешь, тут же люди купаются. А она мне в ответ на своем же, но с нашим русским матом: иди на куй русская свинья. Ну я отошла, подождала пока ребеночек посцыт и єта лядь его уложит в люльку, потом схватила ее за патлы и заставила похлебать из бассейна, в который ее дите только что насцало. Ну тут и началось». Ліза винувато подивилась навколо і додала: «Ну не могла ж я ее пинком под зад сразу отправить в бассейн, она ж лядь с дитем». Всі розсміялись.  

Я зустрівся поглядом з «москалем», тим самим, який першим вигукнув: «Братва! Немцы наших бьют!» і першим кинувся нам на допомогу. Я простягнув йому руку: «Спасибо». І хай мене тепер мене засудять «істинні» патріоти України. Я простягнув руку найлютішому ворогу – «москалю»! «Да ты чё, земляк, да мы ж за своих кому хош жопу на британский флаг порвем», – посміхнувся він. «Я вообще-то из Киева, из Украины,» – уточнив я про всяк випадок. «А мы в курсах,  – знову посміхнувся він – а какая, в принципе, на куй разница, русский, украинец, белорус, наши деды вместе предков этих фашистов мочили под Сталинградом, а потом Берлин их лядский брали. Тепер наша очередь пидарасов на место ставить!»

Нарешті з-за кущів обережненько з’явилось готельне security. «Извините, господа, у вас все хорошо?» – поцікавився головний. «А шо надо?» – росіяни зціпили кулаки. Зрозумівши, точніше відчувши, що «москалі» не вдоволені такою надто короткою бійкою і зовсім не проти «продовжити», security почало задкувати. «Нет, нет, – поспішив запевнити нас головний, – у нас к вам никаких претензий». Мені стало весело. «Никаких претензий» – незважаючи на потрощені меблі, розбитий посуд та закривавлену плитку біля басейну. «Просто «господа» могут вызвать полицию», – запопадливо уточнив головний security. «Пускай попробуют, – зло відрізав один з москалів, а другий додав, – только передайте этим пидарасам, что полиция им ни куя не поможет. Пока приедут ваши полицаи, мы им тут устроим повторение Сталинграда вместе с Ледовым побоищем». «Простите, не понял? – слово «Сталінград» для security було явно знайомим і асоціювалось із чимось дуже неприємним. Скоріш за все, в цьому готелі не вперше німцям «Сталінград» влаштовували. «Короче, вызовут полицию, перетопим на куй всех в этом бассейне, – пояснив москаль, – вместе с полицией перетопим, нам не впервой».  Security відверто позадкував. «Да, возьмите и отнесите этим пидарам ребенка, – Ліза простягнула одному з охоронців німецьке дитинча, –  а то еще обвинят в киднеппинге».

З security, здається, все владнали. До речі, як потім з’ясувалось, в готелі тоді проживало близько двох тисяч відпочиваючих. З них трохи більш ніж півтори тисячі - німці, пара сотень росіян, кілька десятків українців.

Німці так і не звернулись в поліцію, може тверезо розсудили, що важко буде пояснити, яким чином півтора десятки росіян напали на більше ніж півсотні німців і їх відлупцювали. Можливо було просто соромно, можливо адміністрація готелю вмовила їх не зчиняти галас, щоб не псувати імідж готелю. Але більше інцидентів з німцями не було. Більш того, як тільки в якомусь з готельних барів чи ресторанів з’являлись ми чи росіяни, німці кудись зникали, або якщо не зникали, то галасу від них чутно ніколи не було. Навіть розмовляли пошепки. 

Після того як з бійкою все владнали, Олексій звернувся до москалів: «Мужики, спасибо, с нас поляна». Москалі переглянулись: «Брат, давай так, бухнуть вместе, мы всегда не против, тем более если у вас еще украинская водка есть, а то свою мы уже выпили, а местная – полное гавно, но вы нам ни куя не должны». «Ни куя се никуя, – не вгамовувався Олексій, – мы бы без вас фашистов не одолели». «Брат, вы нам не должны – наполегливо уточнив росіянин, – или ты считаешь, что вы бы не пришли нам на помощь, если бы на нас четверых напало полсотни фрицев?»

Мені стало соромно…

Звичайно толерантні українські «істинні» патріоти мене не зрозуміють, засудять. Будуть пояснювати, що бійка – це останній, а то й взагалі недопустимий аргумент. Будуть наполягати на тому, що Ліза була не права, коли пхала зажрату німецьку пику в обісцятий басейн, що треба було звернутись до адміністрації, до security. Мене і моїх друзів гнівно засудять за те, що з такою поведінкою, таким як ми просто не місце в Європі. Я з цим навіть частково погоджусь. Так, я не хочу в ту Гейропу, де представники «вищої раси» сцять в басейн, в якому я маю купатись із своїми дітьми. От не хочу і все!

Пи.Си. І якщо я когось із Росіян образив словом «москаль», щиро прошу пробачити мені. Я вас люблю і поважаю. І можете називати мене хоч хохлом, хоч бандерівцем, я не ображатимусь, головне, що ми разом святкуємо 9 травня – день перемоги НАШОГО НАРОДУ над німецько-фашистською наволоччю. І допоки ми будемо пам’ятати про ту славетну перемогу, ми будемо перемагати.       

    

До вступу Украхни в Евросоюз.

КОНЦЕПЦІЯ 

Закону України "Про сексуальні меншини їх права та гарантії" 

Стаття 1. Україна є сексуально активна держава.

Стаття 2. Сексуальність у всії її проявах є однією з найвищих цінностей держави..

Стаття 3. Право людини на секс у всіх його проявах визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 4. Державною сексуальною орієнтацією в Україні є гомосексуалізм.

Стаття 5. Держава забезпечує всебічний розвиток гомосексуалізму в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Стаття 6. Держава сприяє розвиткові всіх сексуальних напрямків, таких як гомосекмуалізм, педофілія, зоофілія та інших, прийнятих у европейському суспільстві. 

Стаття 7. Пропаганда гетеросексуалізму в Україні заборонена.

Стаття 8. Всі громадяни України, мають право вільно обирати та змінювати власну сексуальну орієнтацію. 

Стаття 9. Ніхто, навіть гетеросексуали, мають рівні права з представиниками традиційних сексуальних орієнтацій такими як гомосексуалісти, педофіли, зоофіли, тощо.

Стаття 10. Забороняється переслідування гетеросексуалів, приниження їх честі та гідності у зв'язку з обранням ними нетрадиційниої сексуальної орієнтації. 

Стаття 11. Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка з чоловіком, або жінки з жінкою. Кожен із подружжя не залежно від активності чи пасивності має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Стаття 12. Створення гетеросексуальних сімей допускається за умови передачі народжених дітей на виховання до традиційних гомосексуальних сімей. 

Спасибо депутатам из серии «дела давно минувших дней»

            Вот смотрю я на «работу» нашей Верховной Рады, Кабмина, Минфина и прочих «верх», «мин», «ком» одним словом чиновничьих клоак и вспоминаю дела давно минувших дней. Вспоминаю СССР, Горбачева  и начало кооперативного движения.

Я тогда работал в одном из первых кооперативов в Киеве. Их тогда всех по пальцам можно было пересчитать. Наш кооператив занимался ремонтом квартир. Точнее исключительно «художественной клейкой обоев». Было тогда модно не просто обои на стену наклеить и потолок побелить. Особым шиком считалось витиевато их наклеить, с так называемыми «зеркалами». А если еще и потолок заклеить обоями – ты вообще считался таким модным, что к тебе в квартиру, как на экскурсию ходили. Стоило это не дешево, но оно того стоило. Некоторые тогда поклеенные комнаты до сих пор более-менее прилично смотрятся. Старомодно, несколько претенциозно, некоторые скажут «по жлобски», но суть не в этом. Тогда это было модно и пользовалось спросом.

 В нашем кооперативе работало около трех десятков человек. Были и опытные мастера, и подсобные рабочие. Был председатель кооператива и его зам по снабжению. И даже свой бухгалтер был. Кстати и председатель, и его заместитель тоже клеили обои. Зарабатывали по-разному, в зависимости от выполненной работы и квалификации, но зарабатывали много, даже подсобники.

О заработках в кооперативах тогда ходили легенды. Помните, в Москве один председатель кооператива заплатил 90 000 рублей комсомольских взносов. Мы конечно так не зарабатывали. Но подсобник у нас зарабатывал до 1000 рублей в месяц, мастер мог заработать и больше 10 000 рублей за месяц. Председатель и его заместитель (оба еще и снабжением занимались) с учетом клейки обоев и премий за снабжение могли в хорошие месяцы заработать и по 20 000 рублей. И все это в те времена, когда прожить можно было и на 80 рублей в месяц, зарплата в 200 рублей считалась весьма неплохой, а о 300 рублях мало кто мог и мечтать.

Хочу отдельно вспомнить нашего самого низкооплачиваемого сотрудника – бухгалтера. По началу кооператив вообще обходился без него. Председатель с замом сами справлялись. Потом просто решили помочь знакомому студенту экономического (даже не бухгалтерского) факультета и взяли его на работу с окладом в 250 рублей в месяц. Свои 250 рублей студент-бухгалтер отрабатывал ровно за два дня. Больше ему времени не требовалось. И программы «1-С» у него не было, и компьютера, и вообще обходился он одним калькулятором. За один день он проверял все чеки на закупку материалов, приходные ордера, сверял наличность в кассе (в сейфе) и состояние счета в банке, иногда проверял склад. После этого составлял месячный отчет, давал на подпись председателю платежные поручения на уплату налогов и уходил домой. Утром, он заходил в банк, платил налоги, снимал деньги на выплату заработной платы, и привозил деньги в кооператив. По дороге из банка в кооператив «забегал» в райфинотдел и сдавал отчет за прошедший месяц.

Сейчас это кажется странным, но в те времена ни налоговой инспекции, ни налоговой администрации и тем более министерства поборов не существовало. Существовал только райфинотдел. В райфинотделе работало около десятка сотрудников, которые принимали отчеты о финансовой деятельности всех предприятий района. С момента появления кооперативов двум сотрудникам райфинотдела поручили принимать отчеты и у кооператоров. Кстати этим двум счастливцам еще и премии доплачивали. В общем, сотрудники райфинотдела нас искренне любили. Кроме отчетов им еще вменялось в обязанность периодически осуществлять проверки финансовой деятельности вверенных им кооперативов. Периодичность проверок никем не устанавливалась. Наш кооператив проверяли несколько раз в году. И ничего страшного в этом не было. Один раз даже пересортицу на складе выявили. Инспектор нас «пожурил» и несколько часов помогал исправлять складские документы, чтоб у нас не было нарушений и чтоб нас не пришлось штрафовать. После этого с большими препираниями, но все-таки взял бутылку коньяка и согласился, чтоб его на машине отвезли домой, поскольку было уже поздно.

О самом отчете, который кооператив сдавал ежемесячно стоит вспомнить отдельно. В первую графу отчета вносилась вся выручка за месяц работы. Во вторую вносились месячные расходы (стоимость израсходованных материалов, заработная плата, арендная плата, коммунальные платежи, командировочные). Затем из первой вычиталась вторая, и получался «доход». Далее сумма дохода умножалась на 0,0075 и получалась сумма налога, которую надо было заплатить государству. Я с цифрами не ошибся, наш кооператив был производственным и платил 0,75% (ноль целых и семьдесят пять сотых процента) подоходного налога.

Вот такие вот тогда были налоги. Представляете: семьдесят пять сотых процента, и никакого НДС! И никакого взноса в пенсионный фонд! Правда, был еще «налог на заработную плату», а для мужчин – «налог на бездетность» (только для тех мужчин, у кого не было детей). Эти налоги были уже побольше. Подоходный налог составлял 11%, а за бездетность – еще 7%. Но это были уже не налоги на кооператив, а налоги на работников кооператива. Да и при таком уровне заработных плат никто по поводу этих налогов не возмущался. И никакими финансовыми махинациями, никакими «схемами ухода от налогов» никто не пользовался. Не было никакого смысла этим заниматься. Просто работали и зарабатывали деньги.

Хотя, справедливости ради, теперь уже можно признаться, что финансовые махинации мы иногда проделывали. Но какие? Расскажу – точно не поверите. Но это было. Обои тогда были дефицитом, а белорусские (которые изготавливались на импортном оборудовании) были огромным дефицитом и стоили на черном рынке не меньше импортных. И вот закупили, скажем, в Белоруссии фуру с обоями. Закупил председатель и его зам за свои личные деньги (не деньги кооператива). Пригнали фуру в Киев и оптом продали все обои перекупщикам спекулянтам. Заработок – тысяч двадцать. Двадцать тысяч рублей неучтенных наличных денег. Все расслабьтесь и наслаждайтесь жизнью. Но нет же. Председатель сажает за пишущую машинку девочку, которая печатает «левые» договора на ремонт квартир. Договора, которые никто никогда не выполнял, с адресами по которым обои никто и никогда не клеил. Далее под эти договора оформляются приходные кассовые ордера. Выручка сдается в банк. С учетом этих денег платится налог кооператива, а остаток денег выплачивается председателю и его заму в виде заработной платы. Опять же с сумм заработной платы взимается налог. В результате из сданных в банк двадцати тысяч, на руки возвращается меньше восемнадцати. Две с лишним тысячи подарено государству. Подарено из неучтенных наличных денег. Зачем?! А просто для того, чтоб ни у кого не возникало вопросов: почему председатель ездит на новенькой волге, а заместитель на новенькой «девятке»? Хотя в целом все правильно налог уплачен с дохода. Не с дохода полученного от ремонта квартир, а с дохода от перепродажи обоев. Но ведь можно было и не платить. Деньги то уже были в кармане. Но нет заплатили.

Представляете, как в те далекие времена все было неорганизованно. Отчетность была примитивная. Кооператоров практически не проверяли. А если и проверяли, то за нарушения не штрафовали, а помогали их исправить. Позволяли просто работать и зарабатывать огромные деньги. И налоги были мизерные. Что с того, что кооператив численностью в 30 человек платил налогов, которых хватало на выплату пенсии 100 пенсионерам. А как же чиновники? Как же их лимузины, апартаменты на Печерске, особняки в пригороде, дети в Оксфорде? А тогда их просто не было. Конечно, были, но не в таком количестве.

В общем, все было неправильно. И спасибо нашим депутатам, что наконец-то все исправили. За чиновников, за налоги, за коррупцию. Что бы мы без вас делали. Продолжайте, дорогие вы наши. Мало еще налогов нам придумали. Пока еще на хлеб хватает, уже не всем, но еще хватает. Давайте еще поднажмите, а мы уж не подведем, постараемся сдохнуть поскорее.

Революционная ситуация в Украине.

Для того, чтоб понять созрела ли в Украине в настоящий момент революционная ситуация, предлагаю обратиться к выдающемуся знатоку революций Владимиру Ульянову. Все-таки как не крути профессиональный революционер, и не только теоретик, как и большинство его коллег, но и весьма успешный практик.

Владимир Ильич весьма точно сформулировал понятие «Революционная ситуация» в статье 1915 г. «Крах II Интернационала». Для обозначения объективных и субъективных условий, складывающихся в обществе накануне  революции. Ленин выделил три главных объективных признака революционной ситуации:

1) невозможность господствующего класса сохранять в неизменном виде своё господство, ситуация, когда верхи не могут править по-старому;

2) резкое обострение выше обычного нужды и бедствий угнетённых классов, когда низы не хотят жить по-старому;

3) значительное повышение активности масс, их готовность к самостоятельному революционному творчеству.

 Кроме объективных есть еще и субъективные, но о них попозже. Вначале разберемся с объективными.

В Украине мы имеем форму правления, которая называется «олигархией». Соответственно правящим классом у нас являются олигархи. И не надо пиздеть о какой-то там демократии, или об ее узурпации «семьей» в частности и «донецкими» в целом. И «семья», и те, кого принято называть «донецкими» обычные украинские олигархи.

И не надо пытаться передергивать, что власть у нас принадлежит определенной партии (регионов) а остальные – оппозиция. Да в данный момент они оппозиция, но не так давно сами были властью. От того во власти олигарх или в оппозиции он не перестает быть олигархом. Так что правящим классом, как не крути, у нас являются олигархи и похуй где они в данный момент пребывают во власти, в оппозиции или в колонии, олигархами от этого они не перестают быть.

И кто говорит, что олигархи не могут править по старому? Могут и еще как могут. И правят. Только потихоньку все больше и больше «гайки закручивают». Новые налоги, новые штрафы и прочие поборы. Новые способы отбирания у населения всего, что еще можно отобрать. Все остается по старому, только потихоньку становится все хуже и хуже. И олигархи ничего не собираются менять. Их власть, прикрытая щитами беркута, незыблема. И отдавать ее или хотя бы делиться ей они не собираются.

Все призывы о свержении власти ненавистного Януковича – не более чем борьба одних олигархов с другими за «место у корыта». Это циничная попытка оппозиционных олигархов дорваться до корыта. Пусть ценой жизней тех, кого они призывают к революционному выступлению против существующего режима. Хотите поверьте, хотите проверьте, но если такое выступление все-таки произойдет никого из тех, кто так рьяно к нему призывал не будет в рядах идущих на штурм Администрации президента, Кабмина и Верховной Рады. Эти «попы гапоны» спрячутся за спинами тех, кого бросят под пули. А те, кто пойдут на штурм, если штурм будет удачным, просто обеспечат приход к власти оппозиционных олигархов. Ни о какой смене существующего строя речи не идет. Олигархов устраивает та форма правления, которая сейчас существует в Украине, и менять ее они не собираются.

         Со вторым объективным признаком в Украине «сложилось». На лицо резкое обострение выше обычного нужды и бедствий угнетённых классов. Тут спорить бесполезно и даже аргументировать или приводить примеры не стоит. Все и так все видят. Но достаточно ли будет второго объективного признака, при отсутствии первого? Может, стоит проанализировать и третий?

Ленин в своей работе пишет о значительном повышении активности масс и их готовности к самостоятельному революционному творчеству. Повышение активности масс имеет место быть. Но значительное это повышение или нет? Вот в чем вопрос. Все познается в сравнении. Можно сравнить нынешнее повышение активности масс хотя бы с повышением активности масс во время так называемой «помаранчевой революции». Достаточно взглянуть на репортажи с тех или иных митингов, как энтузиазм тут же пропадает. Тогда народ массово вышел на улицы. А вот сейчас с жалостью смотришь на всевозможные митинги, которые и митингами назвать сложно. Да периодически представители «Свободы» устраивают различные заварушки, но где массовость? Я уж не говорю, что за остальными лидерами оппозиции народ вообще не идет. Объективности ради Виталий Кличко никого не призывал к революционным выступлениям. Может это вопрос времени, а может и не собирается призывать. Ну, а что касается Яценюка, то тут даже смешно. Кто ж за ним пойдет? Не лидер, а посмешище.

В общем, вывод для тех, кто мечтает о революции явно неутешительный. Значительного повышения активности масс не наблюдается.

Пока счет 2:1 в пользу олигархов. Может попробовать оценить еще и субъективные условия? Может они окажутся настолько сильны, что смогут превратить не очень революционную ситуацию в революцию.

Снова вернемся к великому революционеру. Ленин считает, что субъективным условием, превращающим революционную ситуацию в революцию, является способность революционных классов к массовым действиям, достаточно сильным, чтобы сломить старое правитель­ство.

Упс. Мы столкнулись с неисследованным нами понятием «революционные классы». Что же это за классы вообще? Для начала попробуем определить, сколько всего в Украине классов, а потом подумаем, какие из них можно отнести к революционным классам. В Википедии этот вопрос освящен достаточно хорошо http://ru.wikipedia.org/wiki/Социальный.

Социальные классы (общественные классы) – социальные общности, выделяемые по отношению к собственности и общественному разделению труда. В социально-классовой структуре общества выделяют основные (существование которых непосредственно вытекает из господствующих в данной общественно-экономической формации экономических отношений) и не основные классы (остатки прежних классов в новой формации или зарождающиеся классы).

Исходя из этого определения, в Украине можно выделить следующие классы:

1.                          Олигархи – владеют значительной собственностью, участвуют в разделении труда, выступая в качестве работодателей.

2.                          Чиновники – владеют меньшей собственностью, чем олигархи, но зачастую большей, чем остальное население, участвуют в разделении труда, являясь наемными служащими для олигархов.

3.                          Рабочие – собственностью практически не обладают, участвуют в разделении труда, работая на олигархов и иногда на чиновников.

4.                          Крестьяне – обладают мизерной собственностью, участвуют в разделении труда, работая на олигархов и иногда на чиновников.

В Советском союзе еще существовал класс «трудовой интеллигенции», а в нынешней Украине формируется класс мелких предпринимателей. Но первый можно считать исчез, а второй еще не сформировался. Поэтому оба класса следует отнести к не основным  (остаток прежнего класса в новой формации и зарождающийся новый класс).

Итого мы имеем четыре основных класса: олигархи; чиновники; рабочие; крестьяне. И два не основных: интеллигенция и предприниматели.

Что же из всего этого получается? Ни олигархи, ни их холуи-чиновники никак не будут революционными классами. Крестьянству, особенно на Украине всегда и все похуй. «Моя хата з краю» – было, есть и будет жизненным принципом украинского крестьянина. Рабочий класс настолько люмпенизирован, спился и деградировал, что революционным тоже никак быть не сможет. Скорее при небольшой денежной премии выплаченной олигархами выступит против революции. Или как минимум выставит бригады пьяных «бритоголовых братков», вооруженных заточенными арматурными прутьями. Интеллигенция, как и крестьяне будет наблюдать со стороны за происходящим и изливать свое негодование на кухне и как максимум в социальных сетях. Остается один носитель революционной идеи, один и то не основной класс – класс предпринимателей. Кстати именно поэтому, чувствуя опасность со стороны предпринимателей, олигархи и чиновники так рьяно борются именно с предпринимателями. Сможет ли этот не основной класс, каким бы революционным он ни был организовать массовые действия, достаточно сильные, чтобы сломить старое правительство. Да и еще и в ситуации, когда с объективными признаками революционной ситуации не складывается. Вспомните, из трех основных мы объективно имеем только один.

Ну и напоследок. Согласно тому же Ленину кроме, способности революционных классов к массовым действиям, требуется еще и наличие рабочей партии, вооруженной революционизирующей теорией, которая возглавила бы массы и довела бы революцию до победного конца. У нас есть рабочая партия? Коммунисты конечно не в счет, рабочей партией они давно не являются. Остальные партии до мозга кости – творения олигархов они служат, и будут служить только их интересам. Ну а революционизирующая теория… Ее просто нет, даже не самой теории, нет идеи, что это такое и как она выглядит.

Так что господа сторонники революции, «гапоны хреновы» не пора ли снять маски. На кого работаете? Чьи деньги проедаете ради чьей выгоды хотите повести людей на бойню?

Надо ли Украине вступать в Евросоюз?

Вопрос первый. Господа «думающие», попытайтесь отвлечься от вашего справедливого негодования по поводу тех безобразий, которые творятся в Украине и продумайте: зачем нас так активно тянут в Европу? Может в Европе благополучие, изобилие, нет экономических проблем, нет безработицы? Несчастные европейцы не знают куда деньги девать. Обожрались черной икрой, хамоном и лобстерами. Все женщины носят шубы «неделька», в понедельник, норковая, во вторник песцовая, в среду соболиная и так далее… – главное, чтоб каждый день новая. От количества припаркованных под домами Мерседесов, балкону некуда упасть, а нефтетрейдеры бегают по улицам с канистрами и уговаривают: возьмите у меня хоть 20 литров бензина, ну, пожалуйста, возьмите, я вам сам денег дам, только возьмите. И вот устав от этого чрезмерного изобилия и отсутствия хоть каких-то проблем европейцы решают: а не позвать ли к нам Украину. Хорошая страна, милые люди. Они там страдают от экономического кризиса, а мы тут страдаем от изобилия. Примем-ка мы их в Европу, накормим лобстерами, обогреем дешевым российским газом, оденем в те же российские соболиные шубы. Еще турков пошлем на Украину, чтоб дороги отремонтировали, каждому украинцу домик построили, как у Януковича в Межигорье. Туркам, естественно, сами заплатим (у украинцев же нет денег), а мы миллиарды евро не знаем куда девать. Ну, в самом деле, куда ж столько деньжищ деть, не отдавать же испанцам, грекам или киприотам? Все украинцам отдадим – пусть живут хорошо, нам не жалко, мы добрые, щедрые и, главное, бескорыстные. Мы им все отдадим и взамен ничего не попросим, у нас ведь все есть. (Ну, разве что попросим, чтоб выборы честно проводили, и чтоб судьи по закону и справедливости дела решали.) Ну что, господа «думающие», похоже на правду, или не очень? Или может все-таки есть какая-то другая причина, почему нас тянут в Европу, может, мы европейцам нужны не для того, чтоб нас облагодетельствовать?

Вопрос второй. Надо ли нам европейское правосудие? Ответ вроде бы очевиден, особенно на фоне коррумпированного украинского правосудия. Когда речь идет о выборе между нормальным правосудием и украинским, все предпочтут выбрать нормальное. А вот если выбирать между коррумпированным украинским правосудием и отсутствием правосудия как такового?  А ведь у них в Европе впрочем, как и в Америке, правосудия нет! Нет и прав человека, о которых наши евроинтеграторы так любят кричать. Если конечно верить крикам, а не фактам, то у них все в шоколаде. И законы справедливые, и судьи честные, и главное: права человека – святая святых, основа и символ европейской демократии. Только вот если проанализировать факты, то получается как-то не так, даже совсем наоборот. Примеров можно привести массу, но достаточно будет и одного, тем более, что этот яркий пример беззакония, порожденный колыбелью мировой демократии – Соединенными Штатами Америки, уже стал для европейцев нормой жизни. Вспомним главное право человека, которое декларируют все возможные конвенции и конституции всех стран мира – это презумпция невиновности. Просто и красиво: «Никто не может быть признан виновным иначе как по решению суда». С теми или иными интерпретациями, но с сохранением сути эта норма присутствует практически во всех конституциях. Эта норма предусмотрена и в Конституции Украины. И хоть как-то выполняется. Можно спорить, как она выполняется… Можно спорить о том, какие у нас суды… Но в целом, или хотя бы в большинстве случаев – эта норма выполняется. Может быть потому, что Украина еще не является полностью демократическим государством. Может наши власти, чтоб превратить Украину в демократическое государство и пытаются выполнять эту норму? Но, как только Украина станет демократическим государством, эту норму можно будет тут же «похерить». Это уже давно сделали в США, и уже начали повсеместно херить в Европе. Кто-то сомневается, что именно так поступают в США и Европе? Примеров просто не сосчитать. Вот самый свежий. Один из лидеров оппозиции Николай Катеринчук в Брюсселе неделю договаривался о введении санкций против судей, лишающих депутатов мандатов. (http://obozrevatel.com/politics/80413-sudi-uvolivshie-deputatov-ponesut-nakazanie-v-evrope-i-ssha.htm). При этом правозащитник, юрист по образованию, господин Катеринчук напрочь забыл о правах человека, о той самой «презумпции невиновности». Действительно, зачем утруждать честные европейские суды такими проблемами, как признание виновности их украинских коллег. Во-первых, это проблематично, во-вторых – долго. Намного проще, принять решение и заморозить активы граждан Украины, в данном случае судей. И самое интересное, что найдут и заморозят. Можно спорить, откуда у украинских судей, с их мизерными зарплатами, «активы» за границей. Можно обвинять их в коррупции, да хоть в чем угодно. Но арестовывать без решения суда? Это очень демократично. И кто собственно выступает обвинителем? Политический деятель от оппозиции? Так он ведь для того и находится в оппозиции, чтоб обвинять власть. И что, на основании обвинений всех оппозиционеров, арестовывать активы всех, кого они обвиняют? Просто брать и арестовывать, потому что кто-то кого-то назвал вором, коррупционнером или еще кем-то? Интересная демократия получается. Но еще интереснее не то, кто обвиняет, а то, кто принимает решение «арестовать»? Кто же эти всемогущие демократы от Европы, которые выше судов, выше парламентов, выше законов? Ответ вы не найдете никогда (имеется ввиду конкретный ответ с именами и фамилиями вершителей судеб – хозяев демократической Европы). Но эти «вершители» которые все могут, которым все позволено существуют. И замораживают, и арестовывают. Просто так по своему собственному желанию. Или как у нас шутили: руководствуясь социалистическим правосознанием. В их случае не социалистическим, а демократическим. Повторюсь не законами, принятыми на референдумах или в парламентах, а каким-то там демократическим правосознанием. Кто-то когда-то в глаза его, это правосознание видел? Не знаю как кому, а лично мне как-то страшновато становится в Европе. Вдруг кому-то не понравлюсь? Кто-то кому-то что-то скажет, и у меня отберут все, что у меня есть, а самого посадят в комфортную европейскую тюрьму. Причем посадят без суда и без следствия. Кто-то, конечно, возразит, что мы слишком мелковаты, чтоб кто-то тратил на нас время и силы. Но ведь на каждый товар всегда найдется свой покупатель, в данном случае на каждое добро найдется свой «отбиратель». Кто-то захочет отобрать у Рината Ахметова Азовсталь, а кому-то и ваш киоск на рынке по душе придется. И пока Украина не в Европе, то для отбирания вашего киоска нужно будет решение пусть и коррумпированного, но все же суда. Или, если отобрали без суда, у вас будет возможность пожаловаться в суд, на то, что у вас что-то отобрали. И это не демократично, с точки зрения евроинтеграторов. А вот в Европе у вас такого шанса не будет, там ведь демократия и во имя демократии можно и посадить, и отобрать а возможно и убить. Вот такая вот она демократия.  

Вопрос третий. Собственно возник, как производный от второго. Как уговорить этих «вершителей демократии» наказать, посадить, отобрать. С нашими судьями все понятно: сослался на более-менее подходящую норму закона, занес денег и получил необходимый результат. Иногда, если другая сторона «не заносит» то и самому можно обойтись без денег. А что в Европе? С кем и как договариваться? Или снова «заносить»? Со временем можно будет разобраться кого и как уговаривать. Может личным обаянием? Может пламенной речью? Или все-таки «заносить»? Но вот только в Европе цены будут повыше, ведь у них там уровень жизни не чета нашему. А если заносить, то чем собственно Европа лучше Украины? Может вовсе не лучше? Может, нас туда тянут те, кто там уже договорился и согласовал порядок и размер «заносов»? Я к числу тех, кто «договорился» не отношусь, соответственно автоматически попадаю в число тех, у кого будут отбирать. Не хочется. Кто-то возразит, что тут «донецкие» и так все отбирают. Ну, во-первых, не только донецкие, и киевских достаточно, а во-вторых, давайте быть честными – не все отбирают, боремся, не отдаем. Сможем ли бороться с европейским демократическим катком? Или нас под асфальт закатают? Опять кто-то возразит: ну мы же мелкие, никому не нужные. Именно потому, что мелкие, именно потому, что не нужные, возьмут и закатают. И будут на месте ваших торговых павильонов стоять «метро» и «ашаны», а вы будете не владельцами своего маленького бизнеса, а кассирами в супермаркетах, принадлежащих жирным немецким бюргерам. Хорошая перспектива, демократическая.

Вопрос четвертый. Насчет «свободы слова»? У них есть, а у нас говорят – нет. Нет, а хочется. Ну, кому же не хочется иметь право свободно высказывать свое мнение? Был когда-то старый добрый анекдот, о свободе слова в СССР и США. Спорили американец и наш, у кого в стране есть свобода слова, а у кого ее нет. Американец приводит пример: «У нас любой может выйти к Белому дому и кричать: Рейган – дурак!» Наш ему отвечает: «У нас тоже любой может выйти на Красную площадь и кричать: Рейган – дурак!». Это так, просто навеяло. А в действительности мы с тех пор уже догнали США и Европу. У нас теперь тоже любой может выйти на Крещатик и кричать: «Янукович – дурак!» Хотя если честно не совсем так. С точки зрения закона, слово «дурак» – оскорбление и Янукович, вполне может обратиться в суд с иском о защите своей чести и достоинства. И суд примет вполне законное решение, о том, что тот, кто это кричал – нарушил закон. И примет к нему соответствующие меры: оштрафует, заставит еще раз выйти на Крещатик и кричать: «Янукович - не дурак!» А может еще и взыскать компенсацию в пользу Януковича, за причиненный моральный ущерб. А если учесть, что Янукович, не просто гражданин Украины, а еще и Президент Украины, то тут меры могут быть и более серьезными. И как бы вас это не возмущало, это правильно. Закон страны должен защищать (в том числе честь и достоинство) первого лица страны, каким бы неприятным для кого-то это лицо не было. Dura lex sed lex – закон суров, но это закон. Но оставим в покое личные отношения к представителям власти и попытаемся понять есть ли ограничения относительно «свободы слова» в Украине и в Европе, а если есть, то в чем их отличия. По поводу высказывания негативного отношения к представителям власти и в Украине и в Европе вроде как все более-менее одинаково. Но с той поправкой, что в недемократичной Украине подобные инциденты решаются в судах, а в демократичной Европе непонятно кем и без всяких там демократичных процедур, судебных тяжб и подобной мишуры свойственной только развивающимся демократиям. Но вернемся к свободе слова вообще. К примеру, я не люблю негров и пидарасов. Заметьте, негров я просто не люблю. Они мне неприятны. Неприятен их внешний вид, образ жизни, их отношение к нам, к белым, которых они, не скрывая, считают людьми второго сорта. Я не считаю их людьми второго сорта, я не призываю загнать их назад в рабство и, тем более, не призываю к насилию. Но  я убежден, что имею право иметь это «свое мнение», имею право им делиться с окружающими, убеждать других в своей правоте. В Украине пока никто меня за мое отношение к неграм не трогает, а вот в Европе, или того еще хуже в США, за такое «свое мнение» запросто можно и в тюрьму угодить. Демократия однако. Второй пример – пидарасы. Здесь я более категоричен и даже агрессивен. Ведь согласно мнению ученых 5% людей рождаются, с явными пидарастическими наклонностями. Станут они все пидарасами или кого-то из них можно перевоспитать и сделать из них нормальных членов общества – зависит от самого общества. Страшно другое. Всего 5% людей от рождения точно не станут пидарасами. Оставшиеся 90% людей в той или иной степени имеют врожденную склонность к пидарастии. Их дальнейшая судьба зависит от общества, в котором эти люди родились. Чем негативнее в обществе будет отношение к пидарастии, тем меньше членов этого общества, станет пидарасами. И соответственно наоборот: чем лояльнее общество относится к пидарасам, тем их больше в этом обществе. Кроме того, что пидарасы мне просто физически омерзительны, я считаю их опасными для общества. Я, как отец троих детей, не могу не беспокоится об их судьбе. Я не хочу, чтоб кто-то из них не стал пидаром или лесбиянкой. Это мое мнение и я имею право отстаивать и пропагандировать «свое мнение». И в Украине меня за мое отношение к пидарасам в тюрьму не посадят, а в Европе? Судя по их отношению к пидарасам, у них в Европе пидаров и лесбиянок явно больше, чем нормальных. Может пора переименовывать Европу в ГЕЙропу? И в Европе мне никто не позволит иметь «свое мнение», меня за мое отношение к пидарасам в Европе посадят в тюрьму, а моих детей в принудительном порядке отдадут на перевоспитание в специализированные интернаты для пидаров и лесбиянок. Никого из нормальных людей не прельстит перспектива того, что их детей превратят в пидарасов. Перспектива жить в пидарастическом обществе прельщает только самих пидарасов. Может это ответ на вопрос о сексуальной ориентации тех, кто так ратует за вступление Украины в Европу?  

Вопрос пятый. Насчет свободы вероисповедования. Опять все демократично: верь в кого хочешь. Но это только на словах, точнее в криках на митингах и в СМИ. На самом деле, если ты мусульманин, особенно шиит – ты просто по определению террорист. Да и вера твоя недемократичная. Странно вообще, как какая-то вера может быть демократичной или недемократичной. И страна, в которой государственной религией принят ислам, особенно шиитское направление ислама – оплот, если не центр мирового терроризма. И, естественно, все государства победившей демократии, слава богу Украина пока к таковым не относится, должны сообща напасть на недемократическую страну, перебить половину мирного населения, чтоб оставшиеся в живых могли беспрепятственно строить демократическое государство. Точнее отстраивать на руинах того, которое имели до этого, и которое было разрушено во имя торжества демократии. Надо приводить примеры? Египет, Ливия, Сирия. Кстати, и в Европе господа демократы не стеснялись бомбить мирные города и села и уничтожать тысячами сербов, боснийцев и прочих противников демократии. А потом еще и Милошевича судить каким-то специально придуманным трибуналом. Хорошо еще хоть судить, а то Каддафи просто убили. А скольких еще по всему миру убили во имя торжества демократии? Тысячи? Миллионы? Простите, я как-то от вероисповедания к терроризму скатился, хотя нет, не к терроризму – к демократии. Но опять таки, не хочется мне такой демократии, тем более, не хочется, чтоб мои дети и внуки погибли, экспортируя с оружием в руках демократию в отсталые нефтедобывающие азиатские или африканские страны.

Собственно, вопросов по поводу европейской демократии, по поводу Евросоюза и необходимости вступления в него Украины можно задавать бесчисленное множество. Но ответов будет всего два. Один громогласно, озвученный мегафонами на митингах евроинтеграторов, освещенный во всех контролируемых СМИ, но при этом ничем кроме децибелов не аргументированный. Универсальный ответ, приспособленный для любого вороса: «НАМ НАДО В ЕВРОПУ, И ЧЕМ БЫСТРЕЕ, ТЕМ ЛУЧШЕ, ПРОСТО ПОВЕРЬТЕ, НАДО И ВСЕ, ДРУГОГО ПУТИ НЕТ И БЫТЬ НЕ МОЖЕТ!» И второй, тихий, переданный из уст в уста, в лучшем случае промелькнувший где-то на страницах Интернета. И это скорее не ответ, а предложение: «А давайте подумаем, ведь нас в Европе ожидает то и то, а может еще и это». И будет приведено множество аргументов против вступления Украины в Евросоюз, и будет о чем подумать. Но ведь легче не думать, а поверить громким крикам. Не было бы потом слишком поздно.   

И наконец мое личное мнение: дерьмократия по евро-американски процветает, побеждает, медленно и верно превращая людей в стадо баранов, которым разрешается иметь всего одно мнение: «демократия – это замечательно!» Ну и производные от него типа: «пидарастия это нормально» и прочее. Лично я бараном быть не хочу, лучше волком…