Країна наче погоріла, Неначе люди подуріли, Німі на вибори ідуть, Та діточок своїх ведуть.

            Конституція – є основним законом України і жодний інший закон не може суперечити нормам Конституції. Правда це чи ні, спробуємо з’ясувати на прикладі всього одного закону. Закону «Про статус Народного депутата України».

            Статтею 24 Конституції України зокрема передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом і не може бути привілеїв чи обмежень.

            Проаналізувавши Закон «Про статус Народного депутата України» на предмет кількості обов’язків народного депутата та його прав і гарантій (права та гарантії об’єднав разом) зробив цікавий висновок. Обов’язків у депутата всього 17, а прав разом із гарантіями майже 170. Це те, що стосується тільки кількості обов’язків та прав, але вже вбачається нерівність депутата та простого громадянина.

Що стосується значимості обов’язків ту вони не сильно відрізняються від обов’язків найманого робітника. В принципі це логічно. Адже фактично громадяни України, обираючи народного депутата, наймають його на певний строк для виконання певних зобов’язань (обов’язків).

А от що стосується значимості прав, разом із гарантіями то тут про рівність депутата та простого громадянина навіть думати смішно. Чого варті гарантії усіляких матеріальних винагород та компенсацій, щоб депутат з голоду не схуд, і закінчуючи славнозвісною «депутатською недоторканістю», щоб міг п’яним за кермом їздити та людей убивати.

От така виходить невідповідність закону України її ж Конституції. Як так могло статись? Невже депутати не розуміють цього? Звичайно все розуміють, але ж закон «Про статус Народного депутата України» писали для себе. Чому порушили конституцію? Та чхали вони і на Конституцію і на всі інші закони. Вони вважають себе вище законів, бо вони ї є закон. Вони їх пишуть, пишуть виключно для себе, для власної користі власного збагачення. А народ України просто зневажають, тримають за дурнів. Хоча в принципі вони праві, як це не сумно. Бо як інакше можна назвати народ, який протягом десятиліть дозволяє із себе знущатись купці виродків. Як можна називати народ, який ще й досі нічому не навчився, який продовжує вірити всьому, що йому брешуть чергові кандидати.